Глава 7 . Тіні минулого та солодкий отруй

Елла : 

Фотографія палила мені пальці. Жінка на знімку — Валерія, як я дізналася пізніше з написів на звороті — справді мала мій розріз очей, таку ж лінію підборіддя і навіть ту саму звичку трохи закушувати губу, коли хвилюється. Але в її очах не було життя. Тільки холод і порожнеча.

​— Що це у тебе? — голос Марка змусив мене здригнутися. Я не встигла заховати фото, і він вихопив його з моїх рук.

​Я побачила, як його обличчя вмить зблідло. Жовна на щелепах заходили ходором, а пальці так сильно стиснули старий папір, що він почав тріщати.

— Де ти це взяла? — процідив він. Його голос знову став тим самим крижаним душем, від якого хотілося втекти.

— Маргарита Степанівна принесла... Вона сказала, що я лише заміна. Лялька, якою ви хочете заповнити діру в серці. Це правда, Марку? Я тут лише тому, що схожа на неї?

​Він мовчав занадто довго. Кожна секунда цієї тиші була як удар батогом. Нарешті він підняв погляд.

— Ти не маєш нічого спільного з нею, Елло. Крім зовнішності. Вона... вона не вміла любити Настю так, як ти зробила це за один вечір. Забудь про це. І ніколи не бери нічого з рук Маргарити.

​Він розвернувся і пішов, залишивши мене з купою запитань. Але часу на роздуми не було — ми збиралися в парк.

​Поїздка в парк мала бути ідилічною. Марк купив Насті величезну цукрову вату, ми сміялися, дивлячись, як дівчинка намагається не забруднити свою нову сукню. На мить я навіть забула про погрози старої няні. Марк поводився дивно — він постійно намагався торкнутися мене: то поправляв пасмо волосся, то клав руку на талію, коли ми проходили крізь натовп. Кожного разу в місці дотику шкіру наче прошивало струмом.

​— Дивіться! Там озеро з лебедями! — Настя потягнула нас до води.

Ми орендували човен. Марк сам сів за весла. Дивлячись, як під тонкою тканиною його сорочки перекочуються м'язи, я відчула, що мені стає важко дихати. Це була не просто «гра». Я почала тонути в цій людині, попри всі його таємниці.

​Раптом телефон Марка задзвонив. Він глянув на екран і його обличчя змінилося.

— Мені треба відповісти. Це з банку. Елло, побудь з Настею на березі, я зараз повернуся.

​Він відійшов до дерев, а ми з Настею сіли на лавку біля самої води.

— Елло, дивись, яка гарна квітка там, біля очерету! — Настя побігла до самого краю містка.

— Обережно, сонечко! — я підвелася, щоб піти за нею, але раптом відчула дивну слабкість. Голова пішла обертом, а перед очима попливли чорні плями.

​Я згадала чай, який мені принесла Маргарита перед виходом. Він мав дивний присмак трав... «Солодкий отруй», — промайнуло в голові.

Я намагалася крикнути Насті, щоб вона відійшла від води, але голос зник. Світ перекинувся. Я бачила, як Настя послизнулася на вологому дереві містка і з тихим сплеском впала у воду.

​— Насте... — видихнула я, намагаючись ворухнути руками, але тіло стало свинцевим.

Я бачила, як до води біжить якась постать у темному плащі. Це був  не Марк. Це була Маргарита Степанівна. Вона не стрибнула рятувати дитину. Вона просто стояла на березі й дивилася, як маленькі ручки б’ють по воді.

​— Рятуйте... — я зібрала всі сили й просто впала з лавки на землю, сподіваючись, що шум приверне увагу.

​Останнє, що я почула перед тим, як темрява остаточно накрила мене — це розпачливий крик Марка, який біг до нас, і холодний сміх старої няні над самим моїм вухом:

— Тепер ти побачиш, як він знищить тебе за те, що ти не вгледіла його скарб.

​Питання для читачів : 

Боже мій! Маргарита Степанівна виявилася справжнім монстром! Як ви думаєте, вона справді отруїла Еллу? І чи встигне Марк врятувати Настю, чи Маргарита підставить Еллу так, що Бос її зненавидить? Пишіть, я в шоці від того, що написала!