Глава 1 . Фатальний крок

Елла  : 

Це був мій перший робочий день. Я так поспішала, що серце готове було вистрибнути з грудей. Про Марка Демидова в офісі ходили легенди: казали, що він ніколи не посміхається і звільняє за хвилину запізнення. Я поправила піджак і вже збиралася переходити дорогу до офісного центру, як раптом час ніби сповільнився.

​Я побачила дівчинку. Маленька, у рожевій куртці, вона бігла за яскравим м’ячем прямо на проїжджу частину. А на неї, не встигаючи загальмувати, летів чорний важкий позашляховик. Світ навколо завмер. Я не думала. Я просто кинулася вперед.

​Удар... але не машини, а об жорсткий асфальт. Я міцно притисла дитину до себе, заплющивши очі. Вуха заклав пронизливий вереск гальм.

— Насте! — пролунав чоловічий крик, сповнений справжнього жаху.

​Я ледь підняла голову, збиваючи подих, і зустрілася поглядом з ним. Марк Демидов стояв біля розчинених дверцят машини, блідий як стіна. Його руки тремтіли.

Я очікувала на подяку, на допомогу, але він дивився на мене так, ніби я була найбільшою проблемою в його житті.

— Ти... ти хоч розумієш, що ти зараз зробила? — прохрипів він, роблячи крок до нас.

​Я хотіла відповісти, але маленька Настя раптом ще міцніше вчепилася в мою куртку. Вона підняла на мене свої великі очі, повні сліз, і раптом прошепотіла на всю вулицю:

— Мамо? Ти нарешті прийшла?

​Запитання для читачів : 

Як ви думаєте, чому Настя назвала Еллу мамою? Це просто шок після аварії, чи Елла справді схожа на її маму, яка кудись зникла? Пишіть свої версії!