Глава 15 . Новий світанок крижаного холдингу

Елла: 

Коли бібліотека здригнулася від вибуху, я відчула, як Марк закрив нас собою. Пил, дим і запах гару заповнили все навколо. Андрій залишився там, у вогні, намагаючись стримати оскаженілого Артема — це була його спокута за зраду.

​Ми вибігли на вулицю за секунду до того, як старий дах будівлі завалився, поховавши під собою таємниці Ганни Борисівни та останнього з її розгніваних онуків.

​Я сиділа на траві, притискаючи до себе Віку. Марк важко дихав поруч, його сорочка була повністю червоною від крові, що просочилася крізь пов'язку. Настя стояла трохи осторонь. Вона дивилася на вогонь, і в її очах відбивалося полум’я. Вона більше не була тією маленькою дівчинкою, якій я колись, як проста няня, читала казки на ніч і витирала сльози після поганих снів.

​Минуло три місяці.

​Життя змінилося назавжди. Артема та Андрія оголосили загиблими — їхні тіла так і не знайшли під завалами, але поліція закрила справу. Маргарита отримала максимальний термін.

​Я стояла на балконі нашого нового будинку — світлого, відкритого, без таємних ходів та важких дубових кабінетів.

​— Каву? — Марк підійшов ззаду і обійняв мене за талію. Він одужав, хоча шрам на боці завжди нагадуватиме про ту ніч.

​— Дякую, — я повернулася до нього. — Знаєш, я іноді сумую за тими часами, коли я була просто нянею в цьому домі. Все було так зрозуміло. Ти був моїм суворим босом, а я просто дбала про дитину.

​— Ти ніколи не була просто нянею, Елло, — Марк поцілував мою руку. — Ти була єдиним світлом у цьому «крижаному» королівстві. Тепер ми сім'я. Справжня. Без брехні.

​В цей момент на подвір’я заїхав чорний лімузин. З нього вийшла Настя. На ній був стильний діловий костюм, у руках — незмінний планшет. За нею бігла Віка, намагаючись наздогнати свою «старшу сестру», яка насправді була її тіткою.

​— Насте! Ти знову запізнилася на обід! — гукнула я їй з балкона.

​Настя підняла голову і вперше за довгий час щиро, по-дитячому посміхнулася.

— Вибач, Елло! Рада директорів ніяк не хотіла приймати мій новий благодійний проект. Довелося нагадати їм, чиє прізвище стоїть на будівлі.

​Вона тепер офіційно була співвласницею компанії. Марк керував справами, але Настя була «голосом совісті» холдингу. Вона спрямувала частину спадку Ганни Борисівни на допомогу дітям-сиротам та лікарням. Вона вирішила розтопити лід, який її бабуся нарощувала десятиліттями.

​Ми спустилися вниз. Віка вже висіла на шиї у Марка.

— Тату, а Настя сказала, що ми поїдемо в гори на вихідні! Це правда?

​Марк поглянув на Настю. Вона підмигнула йому. Тепер у цьому домі накази віддавала вона, але ці накази були сповнені любові.

​— Звісно, сонечко, — відповів Марк. — Тепер ми завжди будемо разом.

​Я дивилася на них і розуміла: неважливо, хто чия донька чи сестра за паперами. Важливо те, хто залишився поруч, коли світ руйнувався. Моя історія почалася з посади няні, а закінчилася тим, що я стала мамою для двох дивовижних дівчат і дружиною чоловіка, який навчився бути чесним.

​Настя підійшла до мене і тихо прошепотіла:

— Дякую, що не поїхала тоді, Елло. Ти — єдина справжня спадщина, яку мені варто було отримати.

​Ми стояли разом — сім'я Демидових. Крижане серце нашої родини нарешті розтануло, даючи шлях новому, теплому весняному дню.

​У старій бібліотеці, серед попелу та руїн, під однією з уцілілих цеглин лежав маленький залізний жетон. На ньому було викарбувано вовка — емблему, яку ніхто ніколи не бачив у Демидових. Але це вже була історія для зовсім іншої книги...

Кінець.