Глава 14 . Спадщина написана кров'ю

Настя : 

Слово «брат» усе ще відлунювало в моїй голові, поки джип мчав нічними вулицями до старої бібліотеки Ганни Борисівни. Це була похмура будівля на околиці міста, де бабуся зберігала не лише книги, а й архіви родини. Марк сидів поруч, стискаючи зуби від болю — його рана знову почала кровоточити, але він відмовився повертатися до лікарні.

​— Хто це міг бути, Марку? — запитала я, дивлячись на дорогу. — Хто знав про тунель?

​— Тільки троє людей, — глухо відповів він. — Я, бабуся... і Андрій.

​Я різко повернулася до водія. Андрій, наш вірний начальник охорони, який працював на родину п’ятнадцять років, спокійно тримав кермо. Він не здригнувся.

​— Андрію? — прошепотіла я, відчуваючи, як усередині все стискається від нової зради.

​Андрій повільно зупинив машину біля воріт бібліотеки. Він вимкнув двигун і повернувся до нас. У його руці був пістолет, але він не цілився в нас. Він просто поклав його на коліна.

​— Вибачте, Марку. Вибачте, Насте, — його голос був втомленим. — Ганна Борисівна була жорстокою жінкою. Мій батько працював на неї все життя, а коли він захворів, вона викинула його на вулицю без копійки, щоб не платити страховку. Артем пообіцяв мені справедливість. Він сказав, що коли він отримає фонд, моя родина більше ні в чому не матиме потреби.

​— Ти допоміг йому викрасти Еллу та Віку? — Марк спробував схопитися за зброю, але Андрій випередив його.

​— Вони всередині. Артем чекає. Але ви маєте знати... Артем не збирається нікого відпускати. Він хоче спалити бібліотеку разом із вами та документами. Він божевільний, Марку. Він вважає, що якщо Демидових не залишиться, він стане єдиним власником усього через підставні фірми.

​Я вихопила папку з акціями.

— Веди нас туди. Зараз же.

​Ми зайшли всередину. Запах старого паперу та бензину вдарив у ніс. Посеред величезної зали, оточеної стелажами з книгами, стояли стільці. До них були прив’язані Елла та Віка. Віка плакала, а Елла намагалася її заспокоїти, хоча її власні очі були повні жаху.

​З тіні вийшов Артем. Він тримав у руці запальничку. Його обличчя було спотворене люттю.

​— Прийшли... — прошипів він. — Брат-герой і сестра-вундеркінд. Віддавайте папери, і, можливо, я дозволю вам вийти до того, як тут усе спалахне.

​— Артеме, зупинись! — Марк зробив крок вперед, хитаючись. — Ти вже програв! Поліція заарештувала Маргариту, вони знають про все!

​— Мені байдуже на Маргариту! — закричав Артем. — Вона була лише інструментом. Ганна Борисівна завжди казала, що я — невдаха. Що ти, Марку, кращий. А потім з’явилася ти, Настю... маленька принцеса, якій віддали все! Я десять років чекав цього моменту!

​Я вийшла вперед, тримаючи папку над відкритою каністрою з бензином, яку він залишив біля входу.

​— Хочеш ці папери? — мій голос був таким же холодним, як у Ганни Борисівни. — Підійди і візьми. Але якщо ти зробиш хоч один рух до Елли чи Віки, я кину їх у вогонь першою. І ти залишишся ні з чим. Взагалі ні з чим. Ні грошей, ні спадку, ні родини.

​Артем завагався. Його жадібність була сильнішою за його лють. Він почав повільно підходити до мене.

​— Настю, ні! — крикнув Марк, але я жестом зупинила його.

​Я дивилася в очі Артему. Я бачила в них те, що бабуся називала «сміттям душі». Він не був Демидовим. Він був просто дрібним злодієм, який випадково народився в цій сім’ї.

​Коли він підійшов достатньо близько, щоб схопити папку, я зробила те, чого він не очікував. Я не віддала її. Я міцно схопила його за руку і закричала:

— Андрію, зараз!

​Андрій, який стояв за нашими спинами, не витримав. Почуття провини перед Марком переважило обіцянки Артема. Він не вистрілив, але він штовхнув величезну книжкову шафу, яка стояла поруч.

​Сотні важких томів обрушилися на Артема, притискаючи його до підлоги. Запальничка вилетіла з його рук, але, на щастя, не запалилася.

​Марк кинувся до Елли та Віки, розрізаючи мотузки. Я підбігла до них, допомагаючи Віці встати.

​— Ми маємо йти! — закричав Марк. — Тут усе просякнуте бензином!

​Ми вже бігли до виходу, коли почули позаду хрипкий голос Артема, який вибирався з-під книг:

— Ви не перемогли... Ганна Борисівна залишила ще один сюрприз... У підвалі...

​В ту ж мить будівлю струснув потужний вибух. Підлога під нашими ногами почала провалюватися.

​Питання для читачів:

Який ще сюрприз залишила бабуся? Чи зможуть вони вибратися з бібліотеки, що руйнується? І чи виживе Андрій, який залишився, щоб затримати Артема?