Глава 3 . Вечеря з присмаком тривоги

​Марк : 

Я дивився на Настю через стіл. Вона сиділа рівно, зосереджено розрізаючи стейк, і в її очах я бачив себе. Занадто дорослу, занадто серйозну дівчинку. Вона бачила Маргариту біля школи, і це означало лише одне: стара відьма вже почала психологічну атаку.

​Елла розливала чай, посміхаючись Віці, яка розповідала про нову картину в садку. Моя дружина світилася щастям. І я був готовий спалити весь цей світ, аби вона ніколи не дізналася, що Маргарита знову десь поруч.

​— Марку, ти сьогодні занадто мовчазний, — Елла торкнулася моєї руки. — Все добре в офісі?

​Я змусив себе посміхнутися, хоча всередині все кипіло.

— Так, просто великий контракт. Багато паперової роботи.

— Тато просто думає, як зробити наш наступний пікнік найкращим, — швидко вставила Настя, підморгнувши мені.

​Вона грала свою роль ідеально. Але серце мені стискалося від того, що моя десятирічна донька змушена брехати матері заради безпеки сім’ї.

​Після вечері, коли Елла повела Віку в душ, я вийшов на терасу. Мій начальник охорони, Андрій, уже чекав там.

— Ми знайшли її слід, Марку Олександровичу. Маргарита орендувала квартиру всього за три квартали від школи Насті. І... вона не сама.

— Хто з нею?

— Адвокат Ганни Борисівни. Той самий, що допомагав їй п’ять років тому. Вони готують документи на ексгумацію тіла Валерії.

​Я відчув, як лють заповнює легені замість повітря.

— Навіщо?

— Вони хочуть довести, що Віка — не ваша дитина, а дитина Валерії від іншого чоловіка, якого вони нібито «знайшли». Якщо вони це доведуть, Віка втратить право на ваше прізвище і перейде під опіку «найближчих кровних родичів»... тобто Маргарити, яку Ганна Борисівна вказала в заповіті.

​Це був ідеальний план. Вони не просто хотіли забрати дитину, вони хотіли розтоптати мою честь і зруйнувати мій шлюб з Еллою.

— Андрію, посиль охорону вдвічі. Слідкуйте за кожним кроком Елли та дітей. І знайдіть мені все на цього «нового» батька. Я хочу знати, скільки йому заплатили за цю брехню.

​Я повернувся в будинок. У вітальні Елла гортала якийсь журнал. Вона виглядала такою спокійною...

— Марку, — вона не підвела очей від сторінок. — Ти ж знаєш, що я бачу, коли ти брешеш?

Я застиг у дверях.

— Про що ти?

— Настя весь вечір не випускає телефон з рук. Ти викликав додаткову охорону, я чула, як під’їхали машини. І цей погляд... Ти знову став Крижаним Босом. Марку, якщо це пов'язано з Маргаритою — скажи мені зараз. Не роби ту ж помилку, що й п'ять років тому.

​Вона підвелася і підійшла до мене. У її очах була не слабкість, а сила жінки, яка готова захищати своє гніздо.

— Вона повернулася, Елло, — я нарешті здався. — І вона хоче забрати Віку.

​Елла зблідла, але не похитнулася. Вона лише міцніше стиснула мою руку.

— Нехай спробує. Цього разу вона зустріне не перелякану няню, а матір, якій нічого втрачати.

​Раптом з дитячої почувся гучний плач Віки. Ми кинулися туди. Настя вже була там, вона тримала маленьку за плечі. Віка тремтіла, вказуючи пальцем на вікно.

— Там... там була зла бабуся! Вона подивилася на мене і сказала, що я піду з нею!

​Вікно було зачинене, але на склі залишився чіткий відбиток долоні. І маленька записка, приклеєна ззовні:

«Ти не зможеш ховати її вічно, Марку. Кров завжди кличе своїх».

​Питання для читачів:

Боже! Маргарита вже в самому будинку! Як вона пройшла повз охорону? Чи справді Віка може бути не донькою Марка, чи це лише підла гра? Пишіть, що ви думаєте, бо цей розділ просто тримає в напрузі!