Глава 1 . Маленька копія

Елла : 

Минуло 5 років...

​Наш дім більше не був «холодним замком». Тепер він пахнув млинцями з чорницею, свіжою кавою та... гуашшю, якою Віка вирішила розфарбувати стіну у вітальні якраз сьогодні вранці.

​— Вікторіє Демидова, я все бачу! — почула я суворий, але водночас веселий голос Насті.

​Я зазирнула в кімнату. Настя, якій нещодавно виповнилося десять, стояла, уперши руки в боки. Вона неймовірно виросла: довге волосся, серйозний погляд батька і та сама впертість, яка колись допомогла нам вижити. Вона обожнювала свою молодшу сестричку. Віка була для неї не просто сестрою, а маленьким всесвітом, який вона присягнулася захищати.

​— Настя, я малюю тата! — чотирирічна Віка підняла вгору замурзане обличчя. Вона була копією Марка, але з моїми очима. — Він буде великим і сильним!

​— Тато і так сильний, — Настя присіла біля неї і почала витирати фарбу з її щік. — Але якщо мама побачить цей «шедевр», татові доведеться купувати нові шпалери. Ходімо, я допоможу тобі вмитися.

​Я посміхнулася, притулившись до одвірка. Марк підійшов ззаду і обійняв мене за талію, кладучи підборіддя мені на плече.

— Дивись на них, — прошепотів він. Його голос став ще м’якшим за ці роки, але в ньому відчувалася та сама незламна сила. — Іноді я не вірю, що це все насправді. Що я заслуговую на таке щастя.

​— Ти заслужив його більше за будь-кого, — я повернулася до нього і поцілувала в край губ. — Але Віка знову розмалювала стіну.

​Марк засміявся, і цей звук був найкращою музикою для мене. Але раптом його телефон у кишені вібрував. Один раз. Коротко. Повідомлення, яке змусило його посмішку миттєво згаснути.

​Він відійшов до вікна, і я побачила, як його плечі напружилися. Те саме старе відчуття тривоги, яке я не відчувала п'ять років, холодною голкою кольнуло під серце.

— Марку? Щось на роботі?

​Він повільно повернувся. В його очах знову з'явився той самий лід, який я так сподівалася більше ніколи не побачити.

— Маргарита Степанівна. Вона вийшла на волю. Достроково.

​Я похолола.

— Як? Вона ж мала сидіти ще мінімум сім років!

— Гроші та зв'язки Ганни Борисівни навіть з того світу продовжують працювати, — Марк стиснув телефон так, що було чутно тріск корпусу. — Але це не все. Вона не просто вийшла. Вона подала позов у міжнародний суд.

​— Позов? На що?

— На опіку над Вікою.

​Я відчула, як підлога йде з-під ніг.

— Над Вікою? Але вона їй ніхто! Вона не має жодного відношення до нашої доньки!

— Вона стверджує, що Віка... не моя донька. Вона прикріпила до позову результати якогось підробленого ДНК-тесту і заявила, що у Валерії був ще один спадкоємець, про якого ми не знали. Вона хоче забрати її, Елло. Вона хоче завершити те, що не встигла Ганна Борисівна — знищити нас через дитину.

​У цей момент у кімнату забігла Настя, тримаючи Віку за руку. Вона побачила наші обличчя і миттєво зупинилася, затуляючи молодшу сестру собою.

— Тату? Мамо? Хтось знову хоче нам нашкодити? — її голос був тонким, але в ньому бриніла така сталь, якої я не чула навіть у дорослих.

​Марк підійшов до них і опустився на коліна, обіймаючи обох доньок.

— Поки я дихаю, ніхто не торкнеться вас навіть пальцем, — сказав він, дивлячись мені прямо в очі. — Цього разу я не буду грати за правилами. Якщо вона хоче війни — вона її отримає.

​Я подивилася на Віку, яка безтурботно посміхалася, не знаючи, що тінь із минулого вже простягла до неї свої кігті. Битва за нашу сім'ю тільки починалася.

​Питання для читачів (починаємо нову хвилю!):

Оце так поворот! Маргарита повернулася і зазіхає на маленьку Віку! Як ви думаєте, на що вона готова піти цього разу? І як 10-річна Настя допоможе батькам захистити сестричку? Чекаю на ваші коментарі до першої глави другої частини!