Розділ 8.1

— Ваша пра-пра-пра…бабуся, дійсно зазнала замаху з боку мачухи. Спершу та намагалася задушити її корсетом, потім — отруїти гребінь для волосся. Замах вдався лише з третього разу, і шматочок зачарованого яблука ледь не коштував дівчині життя, та обійшлося. Принцеса врятувалася, щасливо вийшла заміж й започаткувала династію Кемеронів. От тільки мало хто згадує, що зла мачуха, яку змусили до смерті танцювати в розпечених залізних черевичках, походила з дуже шанованого роду.

— Ребекка Фантас, — на подив, прізвище само спливло в пам’яті. — Це я знаю.

— А те, що Фантаси — молодша гілка роду Мортоніків, теж знаєте? Так от. До другого заміжжя королева була шанованою вдовицею, що мала сина від попереднього шлюбу. Магічно обдарованого сина, якого ганебна страта матері аж ніяк не потішила. І, якщо вірити деяким джерелам, розлючений юнак промовив прокляття: раз на сто років нащадок роду Кемеронів має заснути вічним сном, інакше королівство занепаде й буде забуте разом з правителями та підданими. Спершу ніхто не взяв до уваги його слова. Та приблизно через сторіччя Талія, єдина дочка короля, впала в сон, який тривав три роки, поки Локвіль-Бург потерпав від чисельних негод.

— Ви про холодне літо і неврожай? 

— «Холодне» — це ви м’яко. Сніг не танув навіть в липні, а коли нарешті розтанув, повінь змила все, що лишилося. Країну охопили голод, хвороби й повстання. Локвіль-Бург майже припинив існування. Ніяких підозр не викликає?

— Це примха природи, — не надто впевнено заперечила я. — Таке буває… Мабуть. Але ж усе минулося?

— Угу, — озвався хронікар, — після того, як принижений король Локвіль-Бургу на колінах приповз у Ноктеліон просити допомоги. Тодішній князь відмовляти не став, але висунув умову. 

— Династичний шлюб з принцесою, це всі знають. Власне, діти Талії принесли в мої рід магію дзеркал.

Хронікар зашарівся й потупив очі:

— Це дуже-дуже пристойна версія легенди, моя пані. Я дослідив архіви в пошуках згадки про весілля, а особливо — датувань. І мушу констатувати, що ніякого шлюбу не було. Князь просто, як би це тактичніше, зірвав квіти кохання без згоди сплячої принцеси. А пробудження Талії, як і пробудження природи, сталося лише після народження дітей. Принцесу швиденько видали заміж за іншого, але трон успадкував її первісток, в жилах якого є кров Мортоніків. Офіційну ж версію подій зі зрозумілих причин підкорегували.

— Гидота яка. — Мене аж пересмикнуло. Схоже, традиція використовувати жінок в моєму роду має дуже глибоке коріння. — Проте як це пов’язано з теперішніми подіями?

— Думаю, цей випадок став поворотною точкою, після якої Локвіль-Бург визнав існування прокляття і його умови. Принаймні, через сто років зі сторінок сімейних хронік зникла Малісента, старша донька правителя. Поїхала на північ нібито у справах — і не повернулася. За сто років — Ерік, молодший брат короля, потім — дядько. І жодного разу зникнення члена королівської родини не викликало ні питань, ні розслідування. Наче носовичок загубився. Дрібнота, з усіма буває. 

— Але ж причини можуть бути прозаїчнішими: хвороби, нещасні випадки, втеча, — я завагалася, чи варто згадувати про істот з лісу, але обіцянка, дана князю, перетягнула шальку терезів на користь мовчання. — Всі ці люди могли зіткнутися з хижаками, адже Ноктеліон сповнений надприродних явищ. Можливо, зі сторінок хронік прибрали ще якісь неприємні факти?

— Наприклад?

— В казках різні моторошні істоти псують життя героям.

— Сумно це визнавати, але я не знаю потвор, моторошніших за людей. Мені навіть хотілося б списати усе на монстрів, тролів, снігових велетнів та живих мерців, але чи допоможе це вам, пані? — очі за товстими скельцями блиснули запитально й безнадійно.

Я відкинулася на спинку крісла, бездумно ковзаючи поглядом по квітах.

Серце, чорніше за ніч, здається, так казала Інес. Елвін врятував мене в лісі, коли не знав, хто я. Втім, заради візника й пальцем не поворухнув. Чи можливо, аби його милосердя поширювалося на незнайому жінку, але не на нащадка Кемеронів? А квіти, прогулянка, поцілунок? Не скидалося все це на підготовку до замаху й поведінку негідника. Чи може князь бути настільки лицемірним? 

Власне, так. Прикладів в мене перед очима — хоч греблю гати, але вірити в найгірше вперто не хотілося.

— А знаєте, змінити ім’я й поїхати геть — не така вже дурна ідея, — простягнула я задумливо.

— Він вас не відпустить, — Моро вказав на квіти. — Ви прийняли його подарунок, він приходив у ваші марення. Жодна відстань не зупинить арія снів. 

— Навіть так?! Ну то нехай скаже мені про все, дивлячись в очі. — Я рішуче підвелася, відчуваючи, як шок повільно змінюється злістю. На діда, князя, навіть Моро. Хто я така на їхню думку? Сувенір? Захотів — подарував чи віддав. Чи поставив на поличку — і крути, як хочеш? 

Хронікар підскочив, запідозривши недобре.

— Що ви собі надумали?

— Завітаю до князя в гості. Подякую за букет.