Розділ 7.3

— Взагалі-то, вона в нас спільна, тож і обирати маємо разом. 

Він кинув швидкий погляд на гору солодощів та кілька смішних іграшок з пофарбованого льняного полотна.

— Мене не цікавлять забавки. Та на поцілунок я згоден.

— Що? 

— Поцілунок.

— Нащо? — щиро здивувалася вона. — А втім, кому яка різниці, кого я цілуватиму уві снах?

Вона злегка торкнулася його губ й миттєво відступила, опустивши очі.

— І що це було? — спокійно поцікавився Елвін.

— Обрана нагорода.

Він підкреслено стримано зітхнув, стягнув рукавички, сунув їх за пасок й раптово зробив крок уперед та притиснув Ебігейл до себе. Одна його рука ковзнула на її талію, інша занурилася у волосся на потилиці, не даючи відвернутися. Боги, яка ж ця жінка тепла й ніжна на дотик! Шовкові локони, тендітна шия, червоні губи, буквально створені для поцілунків. Як схвильовано вона дихає, як перелякано завмерла в його обіймах! 

Очі Ебігейл вражено розширилися, її пухнасті рукавички вперлися в його груди.

— Що ти робиш? — вперше вона звернулася до нього на «ти», і від цього його серце радісно тьохнуло.

— Забираю виграш. А може, й віддаю.

Він схилився й поцілував її сам: наполегливо, чуттєво, оманливо повільно. Ковзнув кінчиком язика по її губах, змушуючи їх розкритися, відчуваючи її смак — такий саме солодкий і квітковий, як і аромат волосся. Рука сама по собі ковзнула по її шиї, ласкаво пестячи шкіру, спустилася до плеча, занурюючись в хутро плаща. І тоді він наважився торкнутися її язика, втягнути його в танок, дражнячи німою обіцянкою зовсім іншої, темної й розпусної насолоди. 

Збита з пантелику Ебігейл не протестувала, не виривалася, але й не відповіла на цю зухвалу ласку. Та варто йому було перервати поцілунок й дати їй вдихнути повітря, як самим кінчиком пальців вона торкнулася своїх губ, намагаючись втримати швидкоплинні відчуття. Її груди важко здіймалися під вагою зимового одягу, дихання стало переривчастим, довгі вії затріпотіли.

А до нього раптово дійшло, що, мабуть, то був перший справжній поцілунок у її житті. 

Ну звісно ж: закрита школа для дівчат, чоловік-військовий, ще й немолодий, а Ебігейл — онука короля, благородна панна, нехай і не за титулом. Навряд вона безсоромно зраджувала чоловіку з лакеями, навряд чоловік навчав її коханню. Адже мистецтво дарувати й отримувати насолоду від близькості — та ж наука, нехай і значно приємніша за інші. Та хто б там давав собі клопіт саме кохатися, а не виконувати обов’язок з продовження роду у шлюбі зі старим! Дай боги, аби їй не довелося пережити приниження на подружньому ложі, аби тільки не скалічив той шлюб її недосвідчене серце й тіло.

А він… Бісів князь Елвін… Бовдур! Це ж треба було так безапеляційно вимагати поцілунку, так нахабно зазіхати на скарб, про який вона навіть і не здогадувалася! 

— Обиратимете приз? — знуджено поцікавився крамар. — Може, іграшку?

Елвін різко обернувся до стійки, ковзнув поглядом яскравими звірятами й витяг з самого низу ганчіркову зв’язку блакитних квітів з ромбоподібними листочками, до яких було прикріплено справжню гілочку розмарину.

— Ось, — він вклав букетик в руку Ебігейл. — Гадаю, малися на увазі кришталеві квіти. Але розмарин — річ хороша. Тримай при собі, в Ноктеліоні це не завадить.

Вона мовчки притиснула до себе виграш. Кивнула. 

— Мені треба додому, — видихнула ледь чутно. 

— Година пізня, — не став сперечатися Елвін.

— Як туди потрапити?

— Заплющ очі.

Вона завагалася, але лише на мить. Мабуть, зрозуміла, що нічого дурнішого за цей поцілунок вже не станеться. Лаючи себе на чому світ стоїть, Елвін наблизився, розкрив долоню, на якій виявилася невелика грудка дрібного золотого піску, тихо дмухнув тим піском на заплющені повіки:

— Добрих снів тобі, Ебігейл Саксум. Нехай ніщо не турбує тебе аж до самого світанку.

«Око Мороку» тихо зблиснуло на його грудях, й жіноча постать розтанула. Князь декілька хвилин постояв на площі, розмірковуючи, чи не розірвати останню завісу, не вийти зі світу-відображення у реальність й не прогулятися до палацу пішки. Врешті створив ще одне дзеркало й вийшов просто посеред власних покоїв, стискаючи у долоні вкрадену шпильку. 

А потім до світанку спостерігав за тим, як мирно спить у своєму ліжку ванітан з Локвіль-Бургу.

Повіки князя вже майже злипалися, коли Ебігейл солодко потягнулась, вітаючи сонячні промені. Її обличчям ковзнув мрійливий вираз, рука знов торкнулася губ, коли заспана служниця принесла пані тацю зі сніданком й букет справжніх кришталевих квітів з його оранжереї.

Ебігейл застигла на місці, вражено вдивляючись в коштовний подарунок. Схопилася на ноги, покрутила прозорі ромбоподібні пелюстки, що виблискували на сонці подібно до діамантів, торкнулася біло-зеленого листя розмарину, що вдало доповнювало вишукану композицію. Потім безмовно ахнула й притиснула долоні до щік. Елвін задоволено вимкнув дзеркало, закрив щільні фіранки й впав на ліжко.

Принаймні, тепер вона знає.