Розділ 7.2

— Чесно? Кудись, де галасливо, весело й не до власних думок.

— Гм… Хочете, пройдемося вулицями? Бал у палаці вже скінчено, але містяни святкуватимуть усю цю ніч і навіть дві наступні.

— Мабуть, приємно, коли народ так шанує сходження свого правителя на трон.

— Що? О ні, повірте, їм і діла до мене немає. Просто так склалося, що початок мого правління збігається з початком року, від того й всі ті урочистості.

— В Локвіль-Бургу теж святкують зиму, — м’яко, ніби згадуючи безтурботне дитинство озвалася Ебігейл. — Так, я б хотіла побачити місто.

— Тільки вдягніть щось тепле.

Вона з сумнівом покосилася на свою учнівську сукню: вовняну й доволі якісну, проте явно не для ночей Ноктеліону.

— Боюся, це все, що в мене є, а створювати речі я не вмію.

— Ебігейл, — він жартівливо насупив брови. — Це ваш сон, тут все можливо. Отже?

Вона слухняно заплющила очі, на мить завмерла, а потім на її плечах з'явився пухнастий, оздоблений іскристим білим хутром плащ, на руках — в’язані рукавиці й муфта, а волосся сховалось під теплу шапку, прикрашену пір’ям дикої чаплі. 

— Приємне відчуття, коли реальність кориться твоїм бажанням, правда? — Він ніби з порожнечі витягнув теплий одяг для себе.

— Не зовсім реальність, — хихотнула вона. — Проте бодай у сновидіннях можна дозволити собі трохи легковажності.

— Зробите для нас велике дзеркало? 

— Будемо милуватися вбранням?

— Покажу, як прокладати короткі шляхи.

Вона стенула плечима, знов закрила очі, а коли відкрила — перед ними вже тяглася величезна срібна поверхня без рами чи бодай якихось кріплень. 

— Підходить, — він взяв її руку й поклав на холодну поверхню. — А тепер уявіть центральну міську площу, ту що з ратушею та колонадою. — Відображення попливло, дзеркало перетворилося на подобу величезного вікна, за яким вирувало святкування. Ебігейл вражено зітхнула, Елвін обійняв її за талію й легенько підштовхнув уперед: — Лише один крок.

Прозора поверхня пропустила їх без найменшого опору. Просто раз — і от вже вони посеред міста, вдихають аромати прянощів, смажених на вогні ковбасок й диму від іскристих вогняних паличок, що палахкотіли в руках перехожих. Абсолютно справжнісінький мороз торкнувся щік, під ногами репнув сніг, від центру площі долинула весела музика.

— Як реалістично. Я уявляла все не таким детальним, — помітила Ебігейл. Елвін промовчав, нехай поки думає, що то справді лише марення. — І наша поява просто нізвідки нікого не здивувала?

— Ефект дзеркального порталу: на момент переходу він розсіює увагу навколишніх.

— Так можна прийти будь-коли й будь-куди? — в її голосі дзвеніла дитяча допитливість.

— Тільки з виміру снів, але так, кінцева точка може бути якою завгодно.

— Сподіваюся, нікому не спаде на думку завітати так у мою спальню.

— Аби хто й не ходитиме: для мандрування потрібні певні здібності. 

— Ну, у вас вони є, — розважливо зазначила вона, кидаючи на Елвіна трохи насторожений погляд.

— На площу ми прийшли з вашої волі, я тут ні до чого. До речі, а чому саме сюди? — він склав руки на грудях.

— Дивитись на свято.

— Але ви сказали, що хочете сховатися від власних думок. Чому? Що так сильно вас бентежить?

Вона розпачливо пхнула кульку снігу, що трапилася під ногами:

— Ну, не в останню чергу — ви, якщо вже я аж до своїх кошмарів вас притягнула. Але сповідуватись власному сну — це якось божевільно, не знаходите? Та ще й скаржитися вам на вас.

— Враховуючи, що ви вважаєте мене витвором вашої ж підсвідомості, не бачу нічого поганого у відвертій розмові. 

Вона неочікувано пирхнула.

— Просто вся ця дипломатична місія — суцільна морока. Ви просили мене мовчати про напад, варта удає, що нічого не трапилось, я досі не розумію, що такого з тим боргом, що всі уникають відвертих розмов про нього. О! Ще Інес: вона вас ненавидить і, схоже, не без причини. Чим не аргумент, аби поводитися обережніше?

— Але вам не хочеться обережності? — вкрадливо поцікавився Елвін.

— Мене наче тягне сюди, як за ниточку хтось смикає. Не до вас особисто, — швидко уточнила вона. — До таємниць Ноктеліону. Ніби тут має відбутися щось особливе.

— Аж раптом це справді так, це погано?

Вона замислилась. Потерла лоб, закусила губи, потім заперечно похитала головою:

— Можливо, й ні. Та я вам не довіряю, так і знайте.

— На тому й зупинимося, — не став сперечатися князь й змінив тему: — Хочете чогось з’їсти?

Він взяв її за руку й потягнув вздовж довгого ряду відкритих дерев’яних крамничок, кожна з яких ладна була запропонувати щось своє: гарячі напої з гострими спеціями, копчені сири, политі солодким джемом, випічку з часником, розписані кольоровим цукром солодощі. Проте справжню зацікавленість в Ебігейл викликало не частування, а загородка з мішенями.

— Герхард завжди казав, що нічого не заспокоює розум краще за фізичні вправи. Глянемо? 

Вона шуснула вперед, не чекаючи згоди, виклала на стійку три мідні монетки й, отримавши набір з п’яти коротеньких дротиків, стала навпроти довгого ряду різноколірних мішечків. Професійно так стала, зі знанням справи, твердо й впевнено. Трохи розім’яла плечі. Прицілилася — й вразила найближчу ціль точним влучанням в середину.

— Приз лише за п’ять мішеней, — нагадав крамар.

Бум! Другий мішечок плюхнувся на сніг. Ебігейл хитнулася з носка на п’ятку, відновлюючи рівновагу. А потім збила третю ціль на середній відстані.

— Стій.

Елвін не втримався, підійшов ззаду, обійняв, перехопив її зап’ястя, відвів руку, злегка змінюючи стійку:

— Не затискай лікоть, нехай рухається вздовж лінії кидка. Тоді навіть якщо випустиш дротик трохи раніше або пізніше, він все одне полетить правильною траєкторією. 

Князь повільно провів рукою Ебігейл у повітрі, аби тіло запам’ятало нове відчуття. Потім відступив, насолоджуючись відчуттям тепла, що просочилося крізь її одяг. Четвертий мішечок впав, як і попередні. Ебігейл озирнулася, запальний рум’янець вкрив її щоки, очі схвильовано зблиснули: