Розділ 6.2

Куточки губ князя ледь помітно смикнулися в подобі усмішки, уважний погляд ковзнув по моїй фігурі, відверто оцінюючи одяг і зачіску, на мить затримався на діамантовій краплі на грудях. Я буквально спалахнула, відчувши себе оголеною дурепою під цим поглядом. І поки пан Моро лопотів про щастя представити князю онуку короля Локвіль-Бургу та сипав ввічливими фразами про високу честь і таке інше, я мовчала, несила вичавити з себе ні слова.

— Зелений оксамит вам личить більше, ніж сіре ганчір’я, — просто зауважив Елвін.

Себастьян замовк посеред фрази. 

— Приємно бачити вас без зброї в руках, князю.

— Отже, Фроствінд? — він злегка вигнув брову.

— Дівоче прізвище.

— У справах до Марагону.

— Як бачите.

— З дорученням від діда.

— Від дідуся Адріана Кемерона Локвіль-Бургського, — уточнила, скромно опустивши очі.

— Все цікавіше й цікавіше.

Це мені здалося, чи в його тоні ковзнув натяк на схвалення? Я не стримала задоволеної посмішки: схоже, ясновельможний князю, перелякане дівчисько обкрутило вас навколо пальця. Чи ви справді чекали, що я розказуватиму всі-всі свої таємниці першому ліпшому розбійнику з лісу?

— А це те, про що я думаю? — князь кивнув у бік скриньки, яку Моро все ще тримав обома руками.

— Подарунок Локвіль-Бургу на знак добрих намірів. З пошаною до правителя Ноктеліону й надією на поновлення переговорів.

Повисла напружена пауза. Якщо князь зараз відмовиться від цього символічного жесту — в корони дійсно кепські справи. Але ж, трясця, він не відмовиться, правда ж? Не після того, як я розрізала на ньому зашморг й звільнила з пастки. Щоправда, потім підвищувала на нього голос, майже назвала вбивцею й розбійником та й взагалі поводилася дещо… Ну, не за протоколом. Але ж і врятувала також!

— Враховуючи історію мандрів цієї скриньки, заперечувати було б неввічливо, — Елвін дав знак лакею, аби той забрав подарунок в ошелешеного Моро. Хронікар тільки й встигав переводити погляд з мене на князя й у зворотному напрямку. Я полегшено зітхнула: а може, й не все так погано.

— То ви знайомі?  — обережно поцікавився нарешті Себастьян.

— Зустрічалися один раз, — Елвін кинув на мене застережливий погляд. — Випадково.

Он як? Ну добре, ні слова про неприємності: 

— Це була незабутня зустріч.

Князь заклав руку за спину й вклонився на знак офіційного вітання. Я теж стряхнула з себе заціпеніння й присіла у реверансі.

— Елвіне, милий, невже ця мила гостя і є та сама пані Ебігейл з півдня? — пурхнула до нас статна жінка. Риси її обличчя виглядали напрочуд аристократично, а безсумнівна схожість з князем вказувала на тісний родинний зв’язок.

— Для мене щастя познайомитися з Беатріс Женев’євою Нотомбською, — я схилилася перед матір'ю-княгинею. Та привітно кивнула. — І ви маєте рацію, я приїхала, аби залагодити деякі розбіжності, що виникли між Локвіль-Бургом та князівством

Беатріс м’яко поклала руку в білій рукавичці на мій лікоть:

— Не сьогодні, мила. Не будемо обтяжувати святкування політикою. Нас вже чекають на відкритті вечора, — княгиня перевела погляд на сина.

— Нічого не маю проти, аби поспілкуватися дорогою до зали, — незворушно озвався той. — Пані Ебігейл, ви погодитеся супроводжувати мене? 

В кімнаті повисла незручна тиша, причина якої дійшла до мене з запізненням.

— Елвіне, чи це розумно? — Беатріс злегка понизила голос і розкрила віяло, старанно удаючи, що обмахується суто через задуху. — Лише вчора ти відставив свою офіційну фаворитку, а сьогодні хочеш відкрити святкування в супроводі молодої дами? Дозволь нагадати, що пані Ебігейл представляє тут свою країну, а ваша сумісна поява на публіці може бути витлумачена не зовсім коректно.

— Дякую за нагадування. — Він обернувся до мене, буквально простромлюючи поглядом: — Але найближчими днями я буду надзвичайно зайнятий. Тож якщо хочете обговорити справи якомога швидше…

Він запрошувально простягнув руку.

Княгиня незадоволено підтиснула губи, Моро зам'явся, усіма силами намагаючись злитися з меблями кабінету. Я ж завагалася. Так, княгиня права, за подібних обставин я й справді можу стати центром пліток. А можу й не стати. Можу спробувати домовитися з князем неофіційно, без зайвих радників, а можу дочекатися більш формального приводу до розмови. Врешті, можу просто перекласти з себе відповідальність на правила й етикет, а можу спробувати дізнатися більше про події, у вир яких я потрапила. І про чоловіка, що стоїть поруч й дивним чином вабить та лякає одночасно.

Тож я мовчки вклала пальці в долоню князя. Елвін обернувся до Себастьяна:

— Пане Моро, будьте ласкаві, складіть компанію моїй матері. Ми наздоженемо.

Прозвучало це не як прохання, а як наказ. Не дивно, що Моро і не подумав сперечатися. Втім, зникнути з-перед ясновельможних очей йому хотілося й самому. За ним потяглися інші, невдовзі лакей зачинив двері за останнім відвідувачем, лишивши нас з Елвіном наодинці.