Розділ 5.4

***

Розкішна жінка з сонячно-рудими кучерями безсоромно розкинулася на його ліжку. Її легка багатошарова сукня з напівпрозорих шовків всіх відтінків блакитного, спокусливо сповзла з одного плеча, майже оголюючи апетитні форми. Струнка ніжка в білому панчосі грайливо висунулася з-під спідниці майже до коліна.

— Елвіне, я вже думала, ти не прийдеш!

— Інес? — він навіть не затримав погляду на її принадах, пройшов в глиб кімнати й почав розстібати камзол. — Хто тебе пустив? 

— Твій камердинер, — ласкаво посміхнулася красуня й наче кішка вигнулась на ложі. Звабливо, запрошувально. Хмаринка роздратування ковзнула по обличчю князя, провіщаючи декому хорошу головомийку. — Не свари його, Елвіне, — жінка граційно піднялася й легко, наче подих вітру, ковзнула до князя. Притулилася до його спини, обхопила обома руками, пройшлася ніжними дотиками по тонкій тканині сорочки, натякаючи на значно відвертіші ніжності. — В нього не було жодних шансів, я просто вмовила бідолашного дозволити зробити тобі несподіванку. Пообіцяла допомогти розслабитися. Останніми днями ти сам на себе не схожий. — Вона піднялася навшпиньки, аби дотягнутися до його щоки й лишити на ній ледь відчутний поцілунок.

Князь обережно звільнився від її обіймів.

— Я не в настрої.

Жінка удавано насупилася:

— Це я бачу. І палко хочу той поганий настрій виправити. 

— Не сьогодні, Інес.

Він відвернувся, роззувся, скинув камзол на спинку крісла й сів, втомлено потираючи перенісся. Жінка миттєво опустилася на пухнастий килим у його ніг й віддано зазирнула князю в очі.

— А хочеш, втечемо від усіх? — раптово запропонувала вона. — Можна на північ, в маєток мого батька. Він якраз перебрався до столиці, і Клестерський дім стоїть геть порожній. Колись тобі там подобалося: прогулянки замерзлою річкою, гори, осяяні місяцем, північне сяйво усю ніч. Огорнуті твоєю магією ми могли б кохатися просто під зорями, на блискучій кризі, випалюючи холод власними тілами. — Її руки торкнулися його колін, безсоромно рушили до стегон. Голос упав до звабливого шепоту. — Хочеш залишимося там надовго? Хоч на усе життя, адже я готова кохати тебе саме так: до останнього подиху. Бути з тобою вночі, разом зустрічати світанки, підтримувати й допомагати вдень. Ми можемо бути справжньою парою, Елвіне! Такою, що весь світ заздритиме нашому щастю!

Сказала — і раптово замовкла, адже зрозуміла, що бовкнула зайвого. Погляд князя набув дещо іншого виразу.  

— Отже, ти готова до шлюбу, Інес?

Вона опустила смарагдові очі, ледь помітно прикусила губу — от же нездара, треба було мовчати! Князь торкнувся її розпущеного волосся, накрутив на палець кучеряве золоте пасмо, потім схилився й поцілував її в губи:

— Йди, Інес.

— Елвіне…

— В мене ще купа справ.

Вона підхопилася на ноги — збентежена і розчарована водночас — і миттю залишила кімнату. А князь підійшов до робочого столу у кутку, витягнув з шухляди розпечатаний лист, пробігся очима по тексту. Потім дістав ще один папірець, заповнений майже повністю, обмакнув перо у чорнило й поставив внизу розмашистий підпис. Тоненько заспівав срібний дзвінок, і вже за хвилину на порозі застиг камердинер.

— Філіпе, якщо ще раз пропустиш до покоїв Інес або будь-кого іншого без мого прямого дозволу, — князь посипав чорнила піском, почекав трохи й струсив пісок у спеціальну коробку, — ми з тобою прощаємось назавжди. Це зрозуміло?