Розділ 5.3

***

— Як пройшла нарада? — поцікавилася княгиня Беатріс, коли Елвін Мортонік, арій Ноктеліону, завітав до матері перед вечерею.

Семеро загиблих вартових, восьмий — ледь дихає й втратив стільки крові, що не повернеться на службу в найближчі місяці. Четверо вбитих розбійників, всі немісцеві, якщо судити з одягу й особистих речей. Найманці чи то з півдня, чи то зі сходу. А наостанок — п’ятеро мертвих кошмарів, про яких за його наказом не написали в жодному звіті, та яких Елвін знищив власноруч. Вчетверте за одну лише осінь та перший місяць зими.

І ніхто — трясця, ніхто! — нічого не дізнався. 

Цього разу — поштова карета, минулого — сім’я лісоруба, перші два рази — торговці. Якщо найближчим часом не відшукати джерело проблеми, дорогу через ліс доведеться закрити. Ще й та дивна магічна пастка, що втримала мага холоду в оточенні рідної снігової стихії! Це було не просто полювання, це була ловля на живця. Якби не випадкова подорожня з унікальною нечутливістю до магії, лежати б йому на снігу з відірваною головою.

Пощастило.

Однак поглиблюватися у подробиці в розговорі з матір’ю князь не збирався.

— Нарада? Плідно. 

— Чула, на півдні знов неспокійно.

— Варта розбереться. Не переймайся.

— Якщо мій князь наказує. — Беатріс легко усміхнулася й відклала вбік книгу, яку читала, поки покоївки наводили лад в кімнаті. Судячи з усього, мати тільки що закінчила примірку до балу. — Власне, я хотіла поговорити про прийдешнє свято. Майже усі гості вже прибули до столиці, приготування завершено, це буде незабутня подія. Свою присутність підтвердили навіть…

Вона перелічила не менше десятка імен. А потім додала ще щось таке саме несуттєве й нецікаве. Погляд князя знуджено пройшовся по розкладених речах, розкритих скриньках з прикрасами, але затримався на туалетному столику, напівприкритому від сторонніх поглядів шовковими панелями ширми. Сьогодні замість традиційних кришталевих квітів перед різьбленими дзеркалами мерехтіла самотня тонка свічка. Погляд Елвіна миттєво поважчав.

— … А ще мій інформатор з Локвіль-Бургу доповідає, що справа нарешті зсунулася з мертвої точки. Король Адріан вирішив піти на поступки, — княгиня тільки зараз помітила, куди дивиться син, і зупинилася на півслові.

— Вже знаю, — підкреслено спокійно озвався Елвін. — Він написав мені особисто. Найближчими днями прибуває його онука, вона і є відповіддю на всі мої питання. — Гніт під його поглядом клацнув, й полум’я розтануло, збите ледь помітним подихом холодного вітру. Князь озирнувся на служниць матері, заклав руки за спину й недбало кинув: — Залиште нас, будь ласка.

Беатріс ледь помітно кивнула, й покоївки миттєво покинули кімнату.

— Чи правильно я розумію, що ти маєш намір провести ритуал якомога швидше? — поцікавилася вона.

Елвін жестом зупинив розмову:

— Я вдячний за спробу допомогти, проте немає потреби втручатися, мамо. Якщо я потребуватиму поради, обов’язково дам знати.

Жінка невдоволено відвернулася, проте сперечатися не стала.

— А свято?

— Відбудеться, як і завжди. Адже ми не будемо нехтувати твоїми зусиллями. Вуличні розваги для підданих, бал для аристократії, купа гостей. 

— Я роблю це для тебе, Елвіне.

— Хіба? — він кивнув в сторону згаслої свічки.

Княгиня невдоволено підтиснула губи.

— Гніваєшся?

— Мені здавалося, я висловився максимально прозоро. Проте, якщо хочеш, повторю: я розумію твою скорботу, однак вважаю недоцільним її публічні прояви, принаймні в ці дні. Стільки сил покладено для досягнення миру! Люди вмирали не для того, аби їхня княгиня вшановувала пам’ять бунтівника й зрадника. 

Жінка опустила очі, важко зітхнула:

— Він був моїм сином так само, як і ти.

— Тим гірше.

— Ти знаєш, як я намагалася не допустити смути, скільки зусиль поклала на те, аби примирити вас із братом. Але я завжди була на твоєму боці, Елвіне, — вона підійшла впритул і стиснула його лікоть, проте він обережно прибрав її пальці. — Лотар наробив багато дурниць, і все ж…

— Досить, — з натиском повторив князь. — Я більше не хочу чути це ім’я, — він повернувся до жінки й схилився до самого її вуха: — Гадаєш, лише ти живеш в постійних сумнівах, чи можна було вчинити інакше? Лише ти вкотре передивляєшся власні спогади в надії знайти той момент, коли все полетіло в прірву? Ні! Та все вже скінчено, ми мусимо йти далі. І якщо вже тобі не вдається полегшити мій тягар, то хоча б не роби його важчим.

Князь Ноктеліону сухо кивнув й вийшов геть з кімнати.