Розділ 5.2

— Щось ви не дуже збентежені моїми словами, — помітив старий.

— А маю? — я відставила напій й втупилась в хронікаря прямим поглядом. — Я не невинна дівиця, пане Моро, аби червоніти від згадки позашлюбних стосунків. Власне, моє походження мало б натякнути на цей факт.

Тепер зашарівся вже старий:

— Я не те мав на увазі.

— Чому ж? Кажіть вже прямо: король відправив мене сюди, аби в разі крайньої потреби я у ліжку домоглася поступок для Локвіль-Бургу. Навряд ваш Клевре міг би розраховувати на таку тактичну перевагу. Проте факт, що я можу скористатися певними видами зброї не означає, що я це робитиму. 

Хронікар почервонів так, що навіть на потилиці з’явилися червоні плями, а черговий ґудзик під його пальцями стражденно заскрипів. Я ж ледь не розсміялася: от вже не думала, що статус байстрючки стане моїм щитом.

— Розкажіть про князя.

— Йому тридцять чотири, — полегшено зітхнув старий, відверто радіючи зміні теми. — Старший з двох синів, улюбленець матері. Маг снів і дзеркал, вміє керувати погодою, тобто прикликати й відганяти заметілі, холод і тумани. Офіційної нареченої не має, а влада його фавориток, якщо таке явище взагалі існує, обмежується стінами його спальні. Знає кілька мов, цінує традиції й…

Я заперечно хитнула головою:

— Щось не з офіційних характеристик, пане Моро. Щось, чого я не знаю, щось справді корисне.

— Наприклад?

— Ви ж спілкувалися з ним особисто? Яка він людина?

— Стримана. Доволі жорстка, рішуча й небагатослівна, проте розсудлива й переважно милосердна. 

— Він стратив молодшого брата. Теж, мабуть, з милосердя?

— Це був двобій, моя пані. Сам на сам, сталь проти сталі, магія проти магії. Ло́тару не пощастило, Елвін отримав все: корону, владу, підтримку армії, визнання народу.

— А послідовники Лотара? Ті, хто чинив супротив й підіймав бунт разом з молодшим князем?

— Здебільшого засуджені до заслання у провінції. Декого позбавили титулу, інших — права займати певні посади. Проте жоден не втратив голову або свободу: князь дарував помилування бунтівникам, аби уникнути помсти.

— Отже, Елвін — амбітний, але далекоглядний, — підсумувала я задумливо. — Якісь пристрасті? Улюблені звички?

Моро задумливо почухав лису потилицю:

— До жінок, вина й золота він ставиться виключно функціонально. Полювання цінить, але справжній азарт в арія воно викликало лише в юності, тож навіть не знаю.

— Слабкі місця? Вади? — Мені дістався скептичний погляд, мовляв, ну так, буде князь хизуватися вразливими точками, власними страхами та недоліками перед усіма підданими. — Ясно, доведеться шукати самій. 

— У вас вже є план дій?

— Для початку — передати дари від корони й вислухати зустрічні умови. Наскільки я розумію, той борг — це щось особливе?

Очі Моро забігали, пальці так міцно стиснули ланцюжок годинника, що я б не здивувалася, якщо б кілька ланків погнулися.

— Я не знаю подробиць, моя пані, — не надто переконливо витиснув він. — І Клевре теж не знав. Це справа сімейна, яку княжа родина завжди вирішує напряму з королівським домом Локвіль-Бургу. Подробиці тримаються в таємниці десятиліттями! Гадаю, вам доведеться розбиратися з тонкощами самій.

Під моїм пильним поглядом Себастьян засовався на місці.

— В такому випадку дуже дякую за допомогу, пане Моро, і чекатиму вас післязавтра ввечері о пів на шосту.

— Завжди до ваших послуг, — полегшено зітхнув він.