Розділ 3.1

Звісно, ніякого чаю королева чекати не стала. Як тільки двері за нами зачинилися, вона оглянула розкладені по столу, ліжку і килиму пакунки, ніби оцінювала поле бою. Вражено похитала головою й, злодійкувато озирнувшись, витягла з кишені невелику підвіску у вигляді червоної краплі на срібному ланцюжку. 

— Давай-но подивимось, що насправді тобі подарували.

Вона повела рукою з підвіскою над пакунками. Спершу камінчик поводив себе абсолютно природно: висів собі на ланцюжку, злегка погойдуючись з боку в бік. Та раптом, коли бабуся майже торкнулася ним пишно убраного білим шовком і мереживом корсета, закрутився на місці, як скажений.

— Що й варто було довести, — Маргарет обережно підчепила річ двома пальцями, роздивилася її уважніше, задоволено пирхнула: — Яка невибагливість! Дивись.

Королева відклала вбік амулет, сунула в середину корсета диванну подушку й смикнула кінці стрічок шнурівки. На мій превеликий подив стрічка самостійно ковзнула крізь петлі й раптово затягнулася з такою силою, що нещасну подушку розділило на дві половини. Я нервово сіпнулася, уявляючи що б сталося, якби я вдягла цей корсет на себе.

— Угу, — підтвердила підозри Маргарет. — Або задушить, або зламає ребра, або і те й інше разом. 

Подушку звільнили, корсет полетів у куток, після чого бабуся вилила на нього повну чорнильницю. 

— Яка ж я незграбна, — промуркотіла вона задоволено, струшуючи останні сині краплі на білу тканину. — Таку річ зіпсувала, доведеться викинути. Посидь-но поки у куточку, дитино.

І повернулася до інспекції. 

На мій подив, окрім нещасного елементу білизни, амулет відбракував лише одну річ — гребінець для волосся, прикрашений орнаментом у вигляді пір’їн з синіми камінчиками на кінцях. Його бабуся навіть торкатися не стала — загорнула серветкою й переклала в окрему коробочку, благо, їх в мене тепер було безліч.

— От змія, — роздратовано видихнула Маргарет, опускаючись в крісло обіч мене. — Треба буде повернути гребінь господині і як слід всипати їй по заду.

— Сесілії? — меланхолійно поцікавилася я.

— Та ні, звісно. Звідки б їй володіти вашою родинною магією? Я кажу про Емілію, це мале стерво.

— Як?!

Бабуся зміряла мене оцінювальним поглядом, зітхнула:

— Її високість досить розумна, аби закидати тебе подарунками й відправити геть з очей якомога швидше. Шкодити вона не стане, аби не дратувати чоловіка, ну, принаймні я на це сподіваюся. А от її донька — справжня спадкоємиця усіх наших родинних вад. Начиталася казок — і постійно щось зачаровує: то дзеркала, аби ті билися й лякали подруг, то он гребінці. Бозна, що там закладено цього разу: бородавки по всьому тілу чи випадіння волосся. На тебе, скоріш за все, не подіє, проте подряпати й викликати запалення зможе.

Я мовчки обійняла Маргарет та з усього серця поцілувала її в щоку:

— Дякую за допомогу.

— Немає за що.

Тим часом в коридорі почувся гомін й тупіт ніг, а буквально за хвилину двері розчахнулися, являючи нашим поглядам схвильовану служницю в чорному вбранні камеристки. Чимось її обличчя здалося мені знайомим.

— Ваша королівська величносте, я не знала, що ви тут, — розгублено протягнула вона, забувши навіть кніксен зробити. На щоках жінки спалахнув рум’янець сорому, а погляд квапливо ковзнув по розкиданих речах — і тут я згадала! Саме вона колись супроводжувала дванадцятирічну мене до покоїв Сесілії, саме вона сором’язливо ховала сліди від поцілунків на шиї. Отже, принцеса, вочевидь, в курсі витівок своєї донечки й відправила камеристку все виправляти. А тут ми, яка невдача!

— А, Розалі! Ви зовсім не заважаєте, — ласкаво озвалася бабуся, кинувши на мене веселий погляд. — В Ебігейл, на жаль, немає власної служниці, тож з вашого боку було надзвичайно мило запропонувати допомогу. Нам якраз треба дещо викинути, візьмете на себе цей клопіт?

Королева вказала на зіпсований корсет й коробку з гребінцем. Присоромлена камеристка мовчки забрала речі й — нарешті! — вклонилася.

— Як накажете, ваша королівська величносте.

— Прошу, передайте її високості мою щиру подяку, — додала я, чудово зрозумівши задум Маргарет. — Сукні просто чарівні, я носитиму їх з гордістю.

— І скажіть, аби її високість завітала до мене ввечері на невелику приватну розмову, — додала королева. — Суто між нами, жінками.

Цього разу камеристка вклонилася так низько, що ледь не всю підлогу витерла спідницею. Ще б пак! Навіть якщо Маргарет змусить Сесілію на колінах перепрошувати за поведінку доньки, ні король, ні принц не будуть свідками цієї ганьби. Як не крути, а жіноча солідарність при дворі Кемеронів могла стати запорукою виживання.

— Коли плануєш вирушати? — поцікавилася бабуся, коли кроки в коридорі згасли.

— Через тиждень, після свят. 

— Я не в захваті від ідеї цієї подорожі. Серцем відчуваю, Адріан щось недоговорює. То ходив похмурий, як ворон, аж раптом повеселішав і грає в щасливу родину. Тхне це, як смердюче болото. 

— Може, з тими артефактами щось не так? — припустила я, однак бабуся лише хитнула головою: