Розділ 3. Дорогою заметілі

Обіцяна зустріч з родиною пройшла напрочуд мирно. Жодних офіційних промов чи показових возз'єднань, мене буденно всадили за великий стіл між молодшим герцогом й одним з радників діда й одразу втягнули в невимушену бесіду про життя на узбережжі та прогнози на зимовий вилов риби. Навіть принцеса Сесілія розщедрилася на кілька ввічливих питань щодо мого самопочуття й майбутніх планів. Її погляд ковзнув по скромному вбранню вдовиці, і риси надзвичайно привабливого обличчя пом’якшила лагідна усмішка:

— Ебігейл, дозвольте подбати про ваш гардероб. Скромність та відданість покійному чоловіку — ознака благородства. Однак боюся, про можливості Локвіль-Бургу судитимуть в тому числі й за вашим одягом. Моя кравчиня забезпечить усе необхідне.

— Це дуже щедро, ваша високосте.

— Для мене це задоволення. — Вона легенько поплескала по плечу восьмирічну герцогиню, яка весь вечір кидала на мене неочікувано сердиті погляди: — Емілія, ти бентежиш гостю.

— Я теж хочу нові сукні! Чому їй — так, а мені — ні?! — ображено закопилила губи дівчинка, і я ледь стримала сміх: то он чим я не догодила молодшій сестрі!

— Хочеш замість неї поїхати на північ? — Берт, старший з герцогів скривив страшну пичку. — В край майже вічних снігів, темних легенд і незрозумілої магії, де вештаються хижі потвори, що полюють на маленьких дівчаток? 

Емілія насупилася й втягла голову в плечі, вочевидь, ідея їхати в такий непривітний край їй не сподобалася. Однак Берт, відчувши, що перехопив ініціативу на себе, захоплено продовжив:

— Ті чудовиська — давні кошмари з нічних жахів, вони пхають дівчаток у мішки й уносять в гори, до глибоких печер, де під монотонні завивання з’їдають їх живцем. А дорогоцінні сукні й коштовні прикраси потім віддають тролям в обмін на картоплю.

— Кар… Що? — здивувалася дівчинка.

— Картоплю. На рагу, це такий гарнір до принцес і герцогинь.

Першим розсміявся Адріан, далі — перший міністр, за ним — скарбник і принцеса Сесілія, а згодом хвиля реготу охопила всіх за столом.  Король хихотів так, що аж сльози на очах виступили. Він хлопнув долонею по столу — і кришталеві бокали перед ним з дзенькотом підстрибнули. Я удала, що витираю рот серветкою, хоча насправді сховала посмішку, аби не добивати нещасну дівчинку глузуванням. І тут раптом помітила, що наслідний принц уважно спостерігає за моєю реакцією. 

В мене аж клубок в горлі встав: Декстер Кемерон не посміхався навіть куточком губ.

***

 Сесілія не збрехала. Наступного дня до моєї кімнати принесли справжній жіночий скарб: офіційні й дорожні сукні, панчохи, рукавички й капелюшки, верхній одяг, тепле взуття й бальні пантофлі, нижні сорочки й білизну. До всього цього додавалися шпильки, гребінці й прикраси, нехай і не найкоштовніші у світі, але втричі дорожчі за все, що я колись тримала в руках. 

— Якщо це — спроба відкупитися від моєї присутності, то вітаю: вона вдалася, — пробурмотіла я, роздивляючись сукню насичено-зеленого кольору, з пишними рукавами до ліктя, звабливою лінією неглибокого декольте, ще й пошиту зі щільного оксамиту й найтоншого білого мережива, деінде сплетеного зі срібною ниткою — ну точнісінько зимова ялиця, вкрита снігом та інеєм.

Також посильний від короля передав мені коштовну скриньку, по самісінькі вінця набиту магічними артефактами, про призначення яких я могла лише здогадуватися. От тільки не вірила я в безпідставну щедрість родичів ані на ламаний гріш, а тому вже через годину заявилася до покоїв королеви-консорта.

— Нарешті! Я все розмірковувала, коли ж ти завітаєш до мене особисто.

— Не хотіла турбувати без причини. Вибачте, якщо змусила чекати, ваша королівська величносте, — Маргарет жестом відіслала сторонніх й жартівливо скривилася. — Тобто, бабусю!

— Ну нарешті нормальне привітання! Негайно йди сюди! — Вона обійняла мене так само міцно, як і раніше, уважно роздивилася й навіть розвернула обличчям до вікна. — Страх, та й годі: навіть у юності не можна бути такою красивою! 

— Ви перебільшуєте.

— Ай, облиш. Гадаєш, я така стара, що не зрозуміла, нащо ти натягла це сіро-буре ганчір’я й зачесала волосся, ніби селянка? 

— Боюся, це все одно не допомогло, і я мушу звернутися до вас за порадою. Скажіть, чи немає у вас артефакту для виявлення прихованих магічних впливів?

— О, вже розпаковуєш обнови? — Я знітилася під її допитливим поглядом, а королева важкувато підвелася на ноги й махнула мені рукою, аби йшла за нею. — Звісно, подібний амулет знайдеться, з твоїми родичами під одним дахом інакше не можна. Щоправда, у твоїх руках він не працюватиме, тож доведеться онуці запросити бабцю до власних покоїв і пригостити чаєм.

— Із задоволенням!