Розділ 2.1

Мені було дванадцять, коли батько нарешті одружився — і це докорінно змінило все. Не минуло й тижня з моменту закінчення свят, як нова принцеса, Сесілія, викликала мене до себе. Вона, ця вишукана закордонна красуня, була лише на сім років старша за мене, проте трималася так, ніби вже отримала корону.

— Красива, — тягуче й задумливо промовила вона, відпускаючи моє підборіддя з цупкої хватки. — Долоні м’які, роботою тебе точно не обтяжують. Шкіра біла, як сніг, волосся темне, як ніч. Ти й справді королівського роду, тільки очі, ці холодні блакитні бурульки, як я розумію, дісталися від матінки.

Я потупилася й опустила вії, нервово мнучи в руках чепець, яким економка намагалася приховати мої локони й прикрити обличчя. Наївна: перше, що зробила камеристка принцеси, це стягла з мене атрибути служниці. 

— Як її ім’я, кажете? 

— Ебігейл, — підказала камеристка. — Ебігейл Фроствінд.

Брови Сесілії здивовано підвелися:

— Хіба не Соері-Фроствінд?

— Ні, міледі. Його високість наслідний принц не визнав дівчинку своєю… — вона замовкла, аби не образити слух аристократки лайливим словом, та я все одно прошепотіла одними губами закінчення фрази: «…своєю байстрючкою».

Принцеса кивнула й повернулася до мене: 

— Ти дійсно позбавлена родової магії, Ебігейл?

— Я — ванітан, — процідила я крізь зуби, чудово знаючи, що це слово ще більш непристойне, ніж «байстрючка». Служниці вражено зойкнули й зашарілися, але Сесілія й оком не повела, навпаки — поклала руку на власний живіт й задоволено посміхнулася.

— А дзеркала? Вони тебе слухаються?

— Ні, ваша королівська високосте, проте в цьому є свої переваги. Я бачу відображення й людей саме такими, якими вони є: справжніми, без магічних покращень.

Тепер вже зашарілася камеристка принцеси, адже зрозуміла, що мені відомо про сліди чужих пристрасних поцілунків на її шиї, старанно замаскованих магією. А ось Сесілія зауваження проігнорувала, адже знала, що її краса ідеальна від природи.

— Придворний маг перевіряв правдивість твоїх слів?

— Тричі, ваша високосте. Впевнена, май я хоч якісь здібності, ви б про це знали.

І це була абсолютна правда. Моїм єдиним даром можна було вважати хіба що бурхливу фантазію й можливість бачити напрочуд яскраві сни. Це була ніяка не магія, а втеча від непривабливої реальності у світ мрій, притаманна будь-якій дитині-безбатьченку, та я все одно вважала за краще тримати це у секреті.

— В тебе гострий язик, і поводишся ти зухвало, — мелодійно підсумувала принцеса, ніби розмірковуючи про щось надзвичайно важливе. — Визнана ти чи ні, обдарована чи ні, але ти — дочка наслідного принца. Хтось мусить зайнятися твоїм вихованням, якщо вже ти навіть рідній матусі не до вподоби. Але не хвилюйся, Ебігейл, я про тебе подбаю.

Вже наступного дня економка наказала скласти особисті речі, адже мене відправляли на навчання до «Притулку Тиші» — віддаленої закритої жіночої школи. Вередувати чи сперечатися не мало сенсу. Бабуся Маргарет лише безнадійно похитала головою й порадила витиснути з цього заслання усе, на що я знатна, адже при королівському дворі мені все одно лишатися небезпечно. Королеві-консорту, своїй єдиній добрій феї, я довіряла, тому підкорилася й наступні шість років старанно опановувала правила хорошого тону, іноземні мови, основи ведення господарства й науку бути непомітною дружиною. У день повноліття матінка-виховательниця привітала мене листом зі столиці з наказом негайно вирушати в провінцію, адже вінценосний дідусь спромігся влаштувати моє щасливе майбутнє. Корона дала за мене пристойний посаг й знайшла вигідного чоловіка.