Розділ 2

Розділ  2

Абріела йде по вулиці їй  на телефон приходить повідомлення від друга.

‘Абріело, я тебе не розумію, ти холодна і байдужа до мене. Я згадую весь час, як   ми грали вечері, як спілкувалися, якби я хотів повернути час назад. Сука як хочу знову з тобою зіграти, вибач не буду тобі набридати вибач, що набридав тобі, і не зважаючи на те, що колись причинило біль від тебе ти все одно залишишся для мене найкращою дівчиною’.

-Бля – я закотила очі.

Він просто геній. Мені не подобалося з ним грати, він сміявся з людей які мають лишню вагу, наше спілкування? Круто  поки я з ним не заговорила він зі мною не говорив.

Поки Абріела йшла проїхав хлопець на мотоциклі і  він проїхав по калюжі і  облив її водою.

-Ідіот! – крикнула я йому.

Абріела подивилася в телефон і переслала повідомлення від її друга до Астреї. І відразу вона прочитала повідомлення і подзвонила.

-Мені тебе шкода – сказала Астрі.

- Я просто не розумію,  він відповів на моє повідомлення “Це не причина”.

-Зачекай, а що ти йому написала?

-Я не хочу зустрічатися – відповідаю я поправляючи рюкзак на плечі.

-А він відповів, що це не причина?

-Так

-Він дивний бо це причина, слухай я тобі передзвоню після уроків.

-Добре – відповіла я.

Я вимкнула телефон. Саме цікаве, що я не відчуваю себе виною бо завжди, коли я відмовляла людям почувалася виною, а зараз я відчуваю насолоду. Це до біса приємно ніби тягар з плеч впав. Відчуваю себе вільною, мені подобається, що не я принижуюся перед кимось, а хтось переді мною. Можливо це неправильно але мені байдуже.

Абріела зайшла на подвір’я школи і побачила  той мотоцикл звісно вона може помилятися тому що номерів не запам'ятала.

Абріела  зайшла в школу і піднялася до свого класу і побачила Марін. Абріела швидко сіла біля подруги.

-Привіт – тихо сказала Марін

-Привіт

Почався урок літератури.

Урок пройшов доволі швидко тому що вчителька говорила про письменника, якщо точніше то переказала всю біографію з книги.

Коли настав обід ми пішли в столову все було добре, поки до нас не сів новенький.

-Тебе сюди хтось запрошував?  - запитав Лукас

Новенький подивився на нього з неважливо. 

-Ти глухий? – це вже запитав Май.

-Ні, я не глухий – відповів новенький –і мене звати Адам.

Я дивлюся на нього чорне волосся, карі очі, має підкачане тіло.

-То це твій мотоцикл? – запитав Лукас

-Так – відповів Адам провівши рукою по волоссю.

Ага тоді зрозуміло навіщо йому підкачане тіло для того, щоб тримати мотоцикл. Я подивилася на Марін, яка штурхнула мене ногою під столом.

-Абріело,  ти мала нам, щось розповісти.

-Так, я вчора вечері таку цікаву книгу прочитала….

Почала було, я але Май мене перебив.

-Всім похуй до твоїх книг – Сказав Май і Лукас захихотів, щось глибоко всередині стримувало мене заплакати від такої грубої відповіді, але я стрималася і подивилася на нього.

- Повір це набагато цікавіше від того, що ти розповідаєш – сказала я грубо.

Май на лиці відразу спохмурнів і це взагалі йому не йшло бо він був доволі світлим волосся біле, голубі очі ще й широкоплечий.

-Не сумніваюсь в цьому – сказав Май.

-Ось і прокинулася Абріела точніше холодне серце  можливо тебе так тепер називати – Сказав Лукас, я подивилася на нього в нього зелені очі, якесь русяве волосся і він не такий широкоплечий, як Май.

-Називай мене, як тобі заманеться  - відповіла байдужим тоном.

Я помітила, що на мене дивиться Адам.

-Що? – промовила різко

-Та нічого особливого здається, я тебе сьогодні вранці облив коли проїхав по калюжі – відповів він байдужим тоном.

Що буде, якщо я зараз кинуся на нього через весь стіл і подряпаю йому своїми нігтями обличчя.  Напевно мене відправлять за батьками додому.

Я встала взяла свій сік і підійшла до нього і виляла йому на штани.

-Надіюся тобі сподобається – відповіла грубо і пішла.

Як тільки вийшла зі столови,я зрозуміла що це було дуже тупо. Я швидко зайшла в туалет і не знала, що мені робити піти вибачитися? Чи зробити вигляд ніби нічого не сталося? Можливо краще задерти підборіддя і гордо йти? Ні це дуже тупо.

Через 15 хвилин зайшла Марі.

-Якого біса це було? – запитала вона поправляючи свою футболку. – якщо тобі цікаво він пішов.

-Напевно поїхав штани переодягати. – пробурмотіла я.

Ми вийшли з туалету і попрямували до класу.

Марі взяла мене за руку і усміхнулася.

-Ти записалася до психолога? – запитала вона

-Ні  - сказала я невпевнено – розумієш, я говорила про це з мамою, вона сказала, що психолог скаже час відпустити минуле і жити теперішнім, але я не можу відпустити.

Мені здавалося, що зараз я розплачуся Марі це помітила і сильніше зжала мою руку.

-Ти знаєш, що можеш мені все розповісти – промовила вона мені намагаючись заспокоїти мене.

Я знала, що можу розповісти їй все, але якщо це зроблю буду почуватися винною. Мені не подобалося робити людей нещасливими,  я робила все щоб мої рідні здавалися щасливими, але я ніколи не бачила себе щасливою тільки грубою, подавленою і впертою як баран.

Тільки коли мені виповнилося 17, я зрозуміла навіщо виставляла ті фото в свої 14 бляха, я просто хотіла комусь.  Звісно за мною зараз багато хлопців бігає, але тоді після мого першого хлопця. який поспорив на мене на цигарки я відчувала, що я жахлива і після того вони ще й говорили, що я страшна тоді я виставила в Instagram в приватні сторіс фото в ліфчику БЛЯТЬ ЯКА Я ДУРА.

З моїх роздумів мене вирвав вчитель української мови.

Після уроків ми з друзями пішли в кафе, я замовила собі зелений чай без цукру і один круасан.

-Що будете робити після випускного? – запитав Май