Крижана ягідка

Розділ 2

Сідаю у монструозну машину Любомира. Сердоліковий друг купив цей витвір автопрому, коли одружився вдруге і його сім’я різко поповнилася і досягла, як на мене, критичної маси дітей, а саме шість штук. Вікова категорія старшої дитини сягала одинадцяти років, а молодшої 5 років.

 З бандою милих діток мені страшно було і на пів години залишитися. І той час, коли мене просили побути з дітьми відносився до найбільш екстремального у моєму житті. Я тоді навіть розпочинала згадувати бабусині молитви та пристрасно обіцяла своїй нервовій системі, що то останній раз…А Любомир збирав усю компанію, садив в машину і сам з дітлахами подорожував Україною.  Шість активних дітей, один Любомир і кепські дороги України!!!! Та мені таке і в лихому сні не присниться…Але у кожного своє бачення щастя.

    З Любомиром ми познайомилися років з п’ятнадцять тому на моїй першій роботі. На той час він був високим, тонким і кучерявим бухгалтером. Це зараз він здоровенний, лисий з пузом чоловічисько, який займає жирну посаду фінансового директора у компаній з іноземними інвестиціями й одягається виключно у костюми. А тоді бідота бідотою. На тій же роботі він познайомився з Аллою й з головою поринув у вир шаленого кохання. Швидке одруження й сімейне життя молодого подружжя з усіма його радощами й негараздами.

   Цінності Любомира виносили на перший план сім’ю і дітей. Тож він працював, як проклятий. Народження дитини  сприйняв, як Боже благословення. І до народження третьої дитини встиг побудувати дім, насадити дерев, завести собак, котів і рибок й щиро гадав, що ось воно щастя. Але як виявилося, його дружина, поки сиділа з дітьми, трохи змінила свої цінності. Іншими словами вона просто зустріла іншого чоловіка. Для Любомира це було страшенним ударом…

   Після взаємних звинувачень і шантажу дітьми (його дружина погрожувала, що відбере дітей і не дозволить з ними бачитися) вони дійшли сякого-такого порозуміння. Будинок було залишено дружині, дітям і новому коханню дружини, а він сам кочував і перебивався  коротким проживанням у  рідних і друзів. Вірніше спочатку у друзів, бо стрес і горе були великими й батьків він не хотів хвилювати. Ми усі старалися його підтримати. Чи то підтримка у нас була сильна, чи хто його знає, проте, як тільки він закінчив депресувати, то швиденько познайомився з милою розлученою жіночкою, матір’ю трьох чарівних діточок.

    Як кажуть: «Розумному чужі діти не завада, а дурню і свою заважають». Любомир у нас був дуже розумний.  І він плавно перекочував у нову сім’ю і завів нових собак, котів і рибок. Його цінності знову засяяли й Любомирчик з ентузіазмом кинувся виховувати усіх дітей. З п’ятниці до понеділка Любомир забирав усіх шестеро діточок і вони радісно та активно проводили час. А у відпустках він відривався вже по повній і тижнями тягав дітей за собою. Ідилія.

   І на душі вже якось краще стало. Та, що в мене там за проблеми? Бортанули мене у моїх найкращих сподіваннях. Й хоча розчарування, аж вилискує… Але я ж то це якось переживу. Я ж доросла. Уже пора була б і шкуру наростити…

- Раданочка, сонечко ти моє небесне, від тебе йде потужна хвиля психологічного насилля. У мене вже долоні розпочинають пітніти, коли ти з таким виглядом дивишся в даль. Кинь ту каку. А то вже й до мене підкрадається депресія, зневіра в собі та світі, безпорадність і тяга до якогось вбивства. А мені не можна, у мене діти, собаки, коти й папуги.

- Слухай, а ти продовжуй. Мені вже стає на порядок краще…Як тільки подумаю, що мої меблі ніхто не гризе, диван ніхто не дере, так відразу і гарно на душі стає. 

- Заморока ти! - апатично глянув він на мене. - А домашні улюбленці є розрадою і рятують від стресів.

- Та у мене навіть серцебиття пришвидшується, як тільки уявляю згризене взуття. Ти мене не вмовляй, я ще пам’ятаю, як за вашим котом дивилася. «Спокійна тварина, взагалі тобі ніяких проблем не принесе», - перекривила я його. - А та скотина застрибнула до моєї прекрасної люстри з лози й згризла її…

- То було майже десять років тому.

- Я запам’ятала усі ті враження. До появи твого кота я думала, що коти це милі, кумедні й грайливі. Але твій кіт усе дер, гадив де прийдеться, а коли я його налаяла за тигидик по квартирі, то він на мене агресивно мовчав і в його очах жеврів план помсти.

Любомир відкрив\закрив рот.

- От наполохане.

- Ага! А нагадати чого я не сиджу з вашим песиком?

- Та хто б міг подумати, що в тебе алергія на собак!!! - обурився він.

- Так, я теж не могла про це подумати, - зітхнула я, пригадуючи свої яскраві враження, коли після ночі з собакеном я розпочала задихатися.

 Любомир пригальмував, з’їхав на обочину і зупинився. А потім потягнувся до мене і незграбно обійняв мене.

- Гей! - тяжко зітхнув він. - Все буде добре! Це все так, тимчасове. Воно минеться. Кар’єра, гроші - це все має бути у твоєму житті, але не повинно займати головну роль. У світі відбулася переоцінка поняття успіху. В поняття успіху тепер включають вільний час, хобі, час проведений з друзями, сім’єю, навчання, кар’єру та фінансове благополуччя.  Це ще тільки у нас оцінюють успіх посадою та грошима…

Я відсторонилася і заглянула у його такі сірі й такі серйозні очі.

- Звучить гарно. Але я ж живу у нашій країні. А у нас розпочався карантин і ти виявився сам на сам з проблемами. Ти працюєш віддалено? Чудово, тоді на десять відсотків тобі врізаємо зарплатню. Ти захворів? Лікуйся, як умієш, але роботу роби, інакше на твоє місце прийде інша людина…Так, от, щоб можна було нормально жити й мати змогу оплатити собі лікування, я вже мовчу про комфортне життя, ти маєш зробити кар’єру і потурбуватися про своє фінансове благополуччя. І скажи, що не так? Зараз мені 35, а я маю знову розпочати з нуля будувати своє життя. І коли я виглядаю у вікно, то прямо розумію, що зараз це прямо «найвдаліший» час, щоб розпочати щось нове…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше