Глава 18: "Ніколи не грай з вогнем… якщо не готовий згоріти"

У приміщенні панувала тиша — напружена, мов перед грозою.
Марія Іванівна Кляченко стояла біля дверей, у бездоганному сірому костюмі, червоні губи — ідеально нафарбовані, очі — як дві лезі.
Поруч із нею — молодий адвокат-стажер, зелений, захоплений, аж сяючий від того, що стоїть поруч із самою Кляченко.

І тоді…

Всі бачили це.
Марія взяла його за підборіддя. М'яко. Повільно. І… поцілувала. Не глибоко. Не довго. Але достатньо, щоб уся кімната замовкла.

І — щоб у Кревцова пішла кров в голову. Не туди, куди зазвичай.

Він ступив уперед. Один крок. Два.

— "Що ти собі дозволяєш?!" — вирвалося з нього, перш ніж він зупинив себе.
Стажер розгубився. Посмішка зникла.

— "Ви ж самі сказали, що Кляченко — недосяжна. Ну… здається, я знайшов шлях." — хлопець несміливо випалив, намагаючись виглядати сміливо. Погано вийшло.

І Кревцов не витримав.
Удар. Чіткий, швидкий. Молодий адвокат злетів на стілець.

Марія навіть не здригнулася.
— "Ви закінчили, пане Кревцов? Чи ще когось ударите в моїй присутності?"

У дверях раптом з’явився Креч.
Його голос — тихий, але твердий:

— "Кров на сорочці, зламаний ніс, шокований офіс. І все — бо вона тебе провокує? Я ж тебе попереджав."

— "Я… Я не думав, що…" — Кревцов заговорив, але Креч його перебив:

— "Ти не думав? Серйозно? Ніколь мене вб'є. Це ж її улюблений стажер — той, якого вона рекомендувала Маші. А ти його влупив."

Кревцов провів рукою по волоссю, намагаючись опанувати себе.

— "Вона це зробила спеціально. Щоб мене вивести."

Креч пирхнув.

— "Звісно, зробила. Бо ти — вже на гачку, Дене. А вона — акула. І якщо ти не навчишся триматися на плаву — тебе порве на шматки. І… знаєш, що найстрашніше?"

— "Що?"

— "Ти сам цього хочеш."

А десь в іншому кінці будівлі Марія витирала помаду, і вперше за довгий час… посміхалась.
— "А ти, пане Кревцов, зовсім не з криці. Гарно, тепер гра стане цікавішою."