Глава 16: Сліди Крижаної Леді

Двері кабінету Кляченко відчинилися.

У коридор вийшов Денис Кревцов — той самий холодний бізнесмен, завжди зібраний, непорушний, мов мармур. Але зараз він виглядав… інакше.

Розпатлане волосся. Краватка зсунута і перекручена. Верхня ґудзикова петля сорочки розірвана. На шиї — виразні сліди помади, того самого кольору, в якому завжди сяяли її губи. Пальці його руки — з подряпинами. На зап’ясті — слід від нігтів. Губи — трохи набряклі.

І щоки ще палахкотіли.

Його погляд був скляний, трохи розфокусований, ніби він щойно пройшов крізь вогонь… і вижив.

Офіс завмер.

Навіть молоді аналітики біля кулера припинили жувати батончики. Відчулася хвиля шоку, інтересу… і страху. Усі знали, з чийого кабінету він вийшов.

— "Боже..." — прошепотіла якась асистентка. — "Його там... роздирали?"

Кревцов зупинився перед дзеркальною стіною. Провів пальцями по волоссю. Подивився на себе.

На комірі сорочки — ще один слід помади. Трохи вище — слід зубів.

Він засміявся. Тихо. Без розуму. Як чоловік, який раптом усвідомив — його щойно не просто використали, його випробували. І йому сподобалось.

— "Чорт забирай..." — буркнув він сам до себе, — "Вона справді диявол..."

Він рушив далі. Повільно. Як після бою. І ніхто — ніхто з тих, хто бачив його тоді — більше ніколи не сумнівався:

Пані Кляченко — це жінка, після якої не виживають цілими.
Але виживши — не хочеш нічого іншого.