Глава 14: Вибух

Все починалося, як звичайна бізнес-зустріч. Столик у закритому лаунжі, келихи коньяку, дорогі годинники, сигари й чоловіки, які звикли говорити мовою цифр, погроз і сарказму.

Денис Кревцов сидів мовчки, трохи осторонь, мов хижак, який тільки чекає моменту, щоб вдарити. В очах — напруження, у кулаках — зібрана лють. Його партнер по інвестпроєкту, підстаркуватий мерзотник з пафосним іменем Леонід Михайлович, насмішкувато поглядав у його бік.

— «Ой, Денисе, ну досить, ти справді думаєш, що та льодяна королева Кляченко хоч раз когось пускала під свій п'єдестал? Вона ж шльондра, тільки для вигляду така вся правильна. Її ж Креч тому й тримає біля себе — бо в ліжку, мабуть, хороша. Така, що нікому не дає, окрім свого боса.»

Тиша нависла важка. Сигара випала з пальців Кревцова, перш ніж він підвівся.

— «Повтори.»

— «Що, не почув? Кажу, вона шльондра, яка просто...»

Удар був блискавичний. Сухий, хрусткий звук. Кулак Кревцова влетів у щелепу Леоніда з такою силою, що того відкинуло на спинку стільця. Склянка з коньяком полетіла вбік, звук битого кришталю розітнув повітря. Кров із розбитої губи потекла на сорочку.

— «Заткнись.» — хрипло сказав Кревцов. Його голос — не підвищений, але холодний і жорсткий. Очі блищали вбивчим блиском. — «Ще одне слово про неї — і ти підеш з бізнесу не з судом, а з переломами. Зрозумів, тварюко?»

Всі в кімнаті застигли. Ніхто не сміявся. Ніхто не жартував.

Кревцов повільно вдихнув і витер кров з кулака серветкою.

— «Вона — не твого рівня. І навіть якщо б дозволила торкнутися її крайчика сукні, ти б не витримав. Вона не для тебе. І не для мене. Вона — стихія. І ти щойно її образив.»

— «Ти що, закохався в цю холодну змію?» — прошепотів Леонід, тримаючись за щелепу.

Кревцов відповів після довгої паузи.

— «Я не знаю. Але якщо й закохався — то в жінку, яку навіть твої брудні слова не можуть заплямувати. Бо вона вища за це. Вища за нас усіх.»

І з цими словами він вийшов із кімнати, залишивши по собі шлейф гніву й невимовної потреби. Потреби захищати ту, хто сам зламав би будь-кого… але чомусь він хотів бути її захистом.

Бо вперше в житті, Кревцов бився — не за гордість. А за гідність тієї, яку боявся навіть доторкнутись.