Глава 13: Убивча Елегантність

Денис Кревцов ніколи не вважав себе слабким. Його не зламали ні мільйонні угоди, ні суди, ні жінки, які кидалися в обійми тільки від одного його погляду. Але… з Кляченко все було інакше.

Вона не зваблювала. Вона знищувала — повільно, методично, з точністю хірурга.

Цього ранку він увійшов до зали переговорів, впевнений у собі, спокійний, як завжди. Але… коли побачив її — його серце, що звикло до холодного ритму ділового життя, дав збій.

Марія.

У бездоганному темно-графітовому костюмі: піджак приталений, з гострими лацканами, спідниця — до коліна, але облягала її фігуру так, що у Кревцова в голові стукало одне: «вийди або згориш».

Під піджаком — шовкова червона блуза, що виблискувала при кожному її русі, ніби пульсуюче полум’я. Її губи в тон — кармінові, яскраві, зухвалі. Волосся — зібране в тугий вузол, жодної зайвої пасемки. Сережки — дві тонкі золоті нитки, ледь помітні, але невідворотно стильні.

І туфлі.

Боже, ці туфлі.

Чорний лак, тонкий ремінець, і шалена шпилька — сантиметрів п’ятнадцять, не менше. А знизу… червона підошва. Та сама червона, що, здається, була розлита з її губ на взуття — помітна, викликаюча, безсоромна.

Вона йшла по залі, як по залі суду, — кожен її крок був вироком.

— «Пане Кревцов», — її голос був, як оксамитовий ніж: м’який, але здатен різати до крові.

— «Пані Кляченко», — хрипко відповів він, ковтаючи повітря. Вона навіть не глянула на нього.

Сіла напроти, поклала ноги нога на ногу — і ті 15 сантиметрів стали чітким нагадуванням, що вона вища, навіть коли сидить. Вище за його его. Вище за його бажання. Вище за нього.

— «Сьогодні ми обговоримо умови розширення співпраці. Прошу тримати себе в руках», — її тон не допускав обговорень.

А він… сидів мовчки, вперше в житті не знаючи, куди подіти руки, очі, думки. Вона тримала все під контролем. А він — тримався на грані.

Бо Марія Кляченко була вогонь у сталі. Вона була збудником і покаранням водночас. І з кожним її поглядом, кожним словом, кожним клацанням підборів по підлозі — Денис Кревцов втрачав контроль.

І вперше за довгі роки — хотів бути не тим, хто завойовує, а тим, кого допустили до її світу.

А вона лише стисла губи і кинула холодно:

— «Зосередьтесь, пане Кревцов. У нас — ділова зустріч. А не театр емоцій.»

І він ледь не засміявся. Бо це був саме театр — з нею в головній ролі. І він, Денис Кревцов — був першим глядачем, що готовий платити будь-яку ціну… щоб побачити продовження.