Глава 12: Спогади Ніколь

Ніколь сиділа у своєму улюбленому кріслі, погляд затуманений, ніби туман накривав її розум, але серце все ще було переповнене думками про Марію. Вона добре знала цю жінку, навіть якщо не могла зрозуміти її до кінця.

«Марія завжди тримає все в собі», — ця думка майже фізично боліла, адже Ніколь розуміла, що кожна її емоція була прихована за цим заледенілім фасадом. Всі думали, що вона холодна, недосяжна, що з нею неможливо зблизитися, але Ніколь знала більше. Марія могла бути сильною, незалежною, навіть жорстокою, але кожного разу, коли вони залишалися наодинці, Ніколь відчувала ту вразливість, яку Марія намагалася приховати від світу.

Пам'ятала, як вона, ще зовсім молода, вперше зустріла її. Тоді Марія була безжальна, ніби справжній льодовик, який не відчував нічого і нікого. Ніколь була безсилою, зраненою і спустошеною після важких моментів життя, але Марія не дозволяла собі проявляти жалість чи співчуття. Вона була строгою, мовчазною, і навіть свою болісну правду вміла тримати під замком.

Ніколь згадала, як одного разу, коли її душа була на межі розпачу, Марія сказала: "Всі ми маємо свій біль, Ніколь, але він не має права нас визначати". Це були слова, які відбились у серці. Тоді Ніколь не зрозуміла, чому Марія їх сказала, але тепер, з часом, вона зрозуміла, що сама Марія не дозволяла болю бути її тінню, навіть якщо серце всередині розривалося.

«Марія завжди тримає все в собі» — цей принцип був її життям. Вона ніколи не дозволяла нікому побачити, як багато вона відчуває. Вона не дозволяла собі слабкість, не показувала сліз, навіть коли це було потрібно. Вона тримала все, що відбувалося всередині, і, можливо, саме це було її найбільшим стражданням.

Але тепер, після всіх років боротьби, Ніколь розуміла — навіть Марія, така сильна і вперта, потребує допомоги. І ця допомога не завжди приходить через слова або обійми. Іноді це просто присутність, бути поруч, коли слова нічого не змінюють.

Ніколь вдивлялася в порожній простір перед собою, спостерігаючи, як сонце заходить за горизонт, і думала, що, можливо, Марія і не хоче, щоб її зрозуміли. Вона хотіла тільки одного — залишатися сильною, навіть якщо її душа давно була зруйнована. Але Ніколь вірить, що одного дня Марія дозволить собі розкритися, дозволить собі почути не тільки силу, а й розуміння.