Глава дев’ята: Сімейний вечір та нові горизонти

Поїздка назад була довгою та тягучою. Вікна авто відбивали вогні нічного Києва, що створювали мозаїку із спалахів світла. Кревцов сидів у передньому сидінні, а Марія дивилася у вікно, не говорячи ні слова. Він відчував, як між ними досі є невидимий бар’єр, але не наважувався його руйнувати.

Він знав, що ця жінка — холодна, розумна і абсолютно непідконтрольна. Та що більше він її бачив, то більше його внутрішнє бажання ставало сильнішим. І сьогодні він чітко відчув, що вона — не просто бізнес-партнерка. Вона була чимось більшим.

— "Ми приїхали в найближчий ресторан. Можливо, хочете випити кави чи чогось легкого?" — запитав він, намагаючись звучати спокійно.

— "Ні, мені не хочеться." — відповідь була короткою, але саме такий тон Марії викликав у ньому ще більшу цікавість. Кревцов не мав ілюзій — вона все одно залишалася для нього важкою загадкою.

Тим часом, вони приїхали до дому Кречів. І хоча вечір обіцяв бути інтимним, тепла атмосфера вже була налагоджена: Ніколь, яка знову почала ходити з ходунками, її посмішка, вона ніби весняний світанок після довгої зими, змусила всіх почуватися комфортно.

Марія помітила це з першого погляду: як Ніколь, яка до цього була в візку, нарешті зробила перший самостійний крок. Вона не могла стримати внутрішнє збурення, але, як завжди, трималася холодно.

— "Ніколь, вам потрібно бути обережною, ви ризикуєте травмуватися. Не можна так поспішати." — її голос був різким і строгим.

Ніколь лише посміхнулась.

— "Я знаю, Маріє. Але іноді хочеться йти швидше. Ти ж розумієш."

Кревцов, стоячи поруч, уважно спостерігав за цією сценою, але одне питання не давав йому спокою. Він не міг зрозуміти, чому Марія так різко ставиться до Ніколь, до жінки, яку він так любив. Він не розумів зв’язок між ними, чому вона так зверхньо ставиться до неї.

— "Пане Креч, чому ваша підлегла, ваша права рука, так із вами розмовляє?" — не витримав він, запитавши про те, що давно його турбувало.

Володар, який в цей момент сидів біля Ніколь і тримав її за руку, спокійно відповів.

— "Вона не моя підлегла. Вона — моя права рука, людина, яка подарувала мені все, що я маю: Ніколь, Владики, Софійку. Це не просто бізнес-партнерка. Вона — частина нашого життя."

Кревцов на мить здивовано мовчав. Він не очікував такого відкритого і ніжного відповіді від Креча. Це змінило його погляд на ситуацію.

— "Але чому так холодно з вами, з Ніколь? Вона ж... для вас важлива?"

— "Так, дуже важлива. Марія просто така. Вона не вміє показувати емоції, але ми з Ніколь давно зрозуміли, як це працює. Вона дарує свою підтримку тим, хто її заслуговує."

Марія тихо посміхнулась, хоча її обличчя залишалося холодним.

— "Я не звикла відкриватися. Але з вами я буду відкритою, тільки тоді, коли це буде необхідно."

Кревцов відчув, як між ними знову з’явився невидимий бар’єр, ще сильніший. Але тепер він не зміг це ігнорувати. Він вже був втягнутий, і нікуди від цього не йшов.

— "Я все зрозумів." — тихо промовив він, і це було схоже на обіцянку.

Вечір пройшов у тихій атмосфері. Креч і Ніколь насолоджувалися кожним моментом разом, тоді як Марія і Кревцов, здавалося, залишалися поза цією гармонією. Та не за довго їхні відносини набудуть нових поворотів. Вони це відчували.