Глава восьма: Папери, ревнощі й… бажання

Кревцов відкрив перед нею двері авто, і вона, не зволікаючи, сіла всередину — точна, суха, мов формула закону.
У неї все було вивірено. Спина рівна. Погляд спокійний. У руках — планшет із договорами.
Сьогодні вона була в сірому костюмі з жилеткою на ґудзиках і білою сорочкою, злегка розстібнутою на шиї. Волосся зібране.
Вона пахла цитрусом і сталевою впевненістю.

Кревцов сидів поруч. Слово — "сидів" — здавалось неправильним. Він боровся з бажанням просто дивитися на неї постійно.
Його думки збивалися. Бо вона — збивала. Без жодного старання.

— "О котрій наша зустріч?" — сухо кинула вона, не дивлячись.

— "О десятій. І вже дві компанії хочуть на співпрацю. Але знаєш..." — він злегка нахилився до неї, — "якщо хоч одна людина там скаже, що хоче мати тебе у своїй команді — я влаштую їм антимонопольну справу."

— "Чому?"

— "Бо я вже підписав договір з дияволом. І ти — моя."

Марія повільно обернулась.
— "Я — не твоя. Я не чиясь. Я сама по собі."

— "Але на зустрічі — моя партнерка, правда ж?"

— "Лише на зустрічі."

Вони приїхали. Презентація. Дискусії. Інвестори, які намагались не пускати слину, поки вона впевнено говорила про ризики, законодавчі нюанси і капіталізацію.
Її голос — чіткий, стриманий, авторитетний.
Інші чоловіки милувались не лише формулюваннями. І Кревцов це бачив. І відчував. І... ревнував.

Його пальці стискались, коли якийсь бородатий директор банку запитав у Марії:

— "А ви працюєте лише з Кречем і паном Кревцовим? Чи розглядаєте інші пропозиції?.. Наприклад, особисто супроводжувати мій проєкт?"

Марія навіть не зморгнула.

— "Я розглядаю лише ті пропозиції, де від мене не пахне шовінізмом і дешевими натяками."

Сміх. Тиша. І багряне лице банкіра.

Кревцов усміхнувся. Але коли вони вийшли з зали, він кинув:

— "Можеш більше не відповідати на такі речі. Я сам відповім. Або в морду, або штрафом."

Марія зупинилась. Повернулась до нього.

— "Я вмію себе захищати, пане Кревцов."

— "Я знаю. Але тепер мені хочеться це робити теж."

— "Чому?"

Він наблизився, нахилився до її вуха, ледве чутно:

— "Бо я бачив, як на тебе дивились. А хотів би, щоб так дивилась — тільки на мене."

Марія вдихнула. Глибоко. Й різко.

— "Пане Кревцов, я — не ваша."

— "Я знаю." — його голос був тихим. — "Але, чорт забирай, я починаю хотіти, щоб хоч частково була."