Глава сьома: Ранок. Випробування… нервів

Сонце тільки пробивалося крізь жалюзі. Тонкі промені ковзали по дерев’яній підлозі, чіпляючись за скляну чашку з залишками кави на столику. У номері було тихо. Занадто тихо.

Кревцов лежав на ліжку з відкритими очима, руки за головою, погляд спрямований у стелю. Але вже кілька хвилин він дивився не на стелю, а боковим зором — на неї.

Марія думала, що він спить.

Рухалась повільно, майже нечутно. Дверцята шафи відчинились беззвучно, з валізи вона витягла білизну — чорну, тонку, мереживну. Сувору, але таку... диявольськи гарячу.
На мить зупинилась, оголена спиною до ліжка. Вдягла бюстгальтер, повільно застібаючи його, потім — трусики.

Усе це — з такою стриманою грацією, ніби кожен рух був відрепетирований.

І от — вона нахилилася, щоб взутись.

Кревцов закусив губу. Не дихав. Серце билося швидше.

Він усе ще лежав. Але тіло вже мало свою реакцію.
Очі не відривалися від її ліній. Витончених, підсвічених ранковим світлом.
І, чорт забирай, це було зовсім не схоже на ті образи жінок, які він бачив до того.

Це не було вульгарно. Не було зухвало.
Це було — красиво.

Марія знову випросталась, поправила волосся. І саме в цей момент...

— "Ви завжди одягаєтесь так... натхненно?" — озвався його голос, низький, обгорнутий іронією.

Вона завмерла. Повільно обернулась.

— "Ви не спали?"

— "Після такого — хто б спав?"

Марія підійшла до туалетного столика, не поспішаючи, не прикриваючись.

— "Я не зобов’язана пояснювати, як виглядаю у своїй власній білизні."

— "Не зобов’язані. Але можете зробити це ще кілька разів — я зніму шляпу."

— "Зніміть краще себе з моїх очей, пане Кревцов."

— "У мене встало." — кинув він раптово, прямо, не кліпаючи.

Марія зупинилася на півдорозі до дзеркала, повільно озирнулась, окинувши його поглядом, який би заморозив цунамі.

— "Ви хочете, щоб я з цього приводу аплодувала?"

— "Я просто чесний. Інакше не зміг би встигнути на вашу хвилину справжньої жіночності."

Вона хмикнула. Уперше — щиро. Майже сміх.

— "Це не жіночність, пане Кревцов. Це комфорт. А ваші реакції — ваша проблема."

— "Проблема?" — він повільно підвівся, оголений до пояса, з тим нахабним поглядом, який міг роздягнути будь-кого.
— "Можливо. Але приємна."

— "Змініть тему, або я почну говорити юридичною мовою. А в мене тонкий словниковий запас на образи."

Він зробив крок ближче.

— "Я хотів би почути, як ви мене принижуєте, поки стоїте отак у білизні."

Вона підійшла до нього впритул, не знімаючи погляду.

— "Пане Кревцов... ще одне слово — і я змушу вас підписати документ про згоду на те, що я відкушу вам язика."

— "А ви така..." — він зітхнув, — "жінка з протиріч. У тілі гріха — мозок, гостріший за ніж."

Марія зітхнула, взяла халат, накинула його на плечі.

— "Прокинувшись зранку й побачивши мене в білизні, ви зрозуміли, що підписали договір з дияволом, так?"

— "Так. І я не жалкую."

— "Тоді пристебніться, пане Кревцов. Поїздка лише починається."