Глава четверта: «Пане Кревцов»

Вечеря в домі Креча — це не просто їжа. Це церемонія.
Все — вишукано, елегантно, зі смаком.
Мов картина, на якій кожна деталь має значення.
І навіть мовчання — промовисте.

Кревцов сидів навпроти Марії.
Ніколь — поруч, з легким рум’янцем на щоках. Вона сміялась, жартувала з Софійкою, обережно наглядаючи за Владиком.
Вона була душею вечора — ніжна, відкрита, майже тендітна. Але в її спокої була сила.

— "Маріє, може, передаси мені сіль?" — обережно звернувся Кревцов.

Жінка повільно перевела на нього погляд. В її очах — лід, у посмішці — вогонь.

— "Це серйозно? Ви думаєте, що я тут офіціантка?"

Тиша. Кревцов, з усмішкою, але вже не так самовпевнено.

— "Я попросив ввічливо."

Марія передала сіль… вишукано, не поспішаючи, не відводячи очей.

— "Пане Кревцов, ввічливість — це вміння не лише просити, а й знати, з ким говориш."

— "І з ким я говорю?"

— "З жінкою, яка не планує вам подобатись."

Ніколь тихо всміхається, схилившись до Марії.

— "Ти знову когось морально з’їла, Машо?"

Марія — лагідно, тепло, тільки для Ніколь:

— "Тільки злегка обсмажила. Для смаку."

— "О, смачно." — сміється Ніколь, і вся кімната теплішає.

Креч, який відкинувся на спинку стільця, дивиться на Кревцова з притиснутою посмішкою:

— "Я ж попереджав, Дене. Вона не твоя ліга. І точно не твоє меню."

— "Можливо, я просто гурман." — відповідає Денис з викликом, і кидає погляд на Марію.

А вона... навіть не моргнула.

— "Пане Кревцов, гурманам краще знати, коли страва занадто гостра для їхнього шлунка."

І знову — вишукана, холодна, неприступна.

Але Ніколь тримає її за руку.
Софійка кладе голову їй на плече.
Владик з цікавістю стежить за кожним словом.

І в цю мить Кревцов розуміє:
ця жінка — воює не за любов. Вона її оберігає.
І та, кого вона оберігає — непорушна частина її світу.

А він?

Він ще лише на порозі.