Розділ 3

Три місяці тому 

Ріан

Звук лікарняного приладдя і запах медикаментів були вже настільки звичними, що навіть не викликали мурашок по тілу. На ліжку лежала моя матибліда, худа і не можна було сказати, що ця жінка живе. Вона виживає, бореться за життя зі смертю. Вже тиждень лікарі не можуть вивести її з коми. Зазвичай жвава, весела, вічно молода матуся була прикута до ліжка. Її прекрасний голос завжди лунав на арені, коли вона тренувала мене та інших дівчат мого віку, а зараз я так чекаю моменту, коли вона знову скаже: «Доню». Вона жила фігурним катанням, і завжди підтримувала мене в цьому спорті. Що буде, якщо вона помре? Хто стане моєю опорою? Як я житиму без неї? Стосунки з батьком і так зійшли нанівець. Якщо мама нас покине, він точно заборонить мені виходити на лід, а розмовляти ми не будемо зовсім. В такому випадку моє життя перетвориться на виживання.

 —Мамо, знала б ти, як мені тебе бракує, як я хочу знову відчути твої обійми і підтримку після важких тренувань,— говорила я тремтячим голосом плачучи. Почалася злива, але замість того, аби викликати собі таксі, я вирушила в інший кінець кладовища. Що саме мене туди потягнуло-невідомо, адже в таку погоду не дуже хотілося гуляти кладовищем. Саме ця частина цвинтаря була оточена густим лісом, і це місце здавалося чудовою схованкою від дощу. На мить в голові промайнула думка: повернутися додому. Але навіть заблукати в лісі на цвинтарі, здавалося не таким уже й поганим рішенням. Віддаляючись від могили мами, я далі рушила вузькою стежкою до лісових хащ. З кожним кроком їх ставало все менше. Дослідивши лісовий цвинтар і зрозумівши, що могили закінчилися, я продовжила йти стежкою далі. В далині виднілася ще одна, єдина могила, яка була освітлена маленькими ліхтариками, що нагадували крила. Наближаючись ближче й побачивши постать ,я зупинилася ,намагаючись зрозуміти ,хто це. Скоріш за все, це був чоловік або хлопець, який, очевидно, займався спортом. Але хто б це не був, він виглядав розбитим – його плач і тихе гарчання долинали аж до мене, плечі трусилися від ридань. Коли я хотіла зробити крок назад, аби сховатися за деревом, гілка під моїми кросівками тріснула, привернувши увагу незнайомця. Але після того, як він обернувся, я зрозуміла, що цим незнайомцем виявився Еван Найт, який зараз дивився на мене ненависним поглядом своїх крижаних очей.

Дорогі читачі!

Це моя перша книга ,і як це  часто буває з першими кроками,можуть траплятися невеликі помилки,але я сподіваюся,що вони не завадять вам насолодитися історією.Бажаю вам приємного читання!❤

P.S—ваш відгук дуже важливий для мене,та подальшого розвитку книги❤