Розділ 2

Сьогодення

Еван 

 —Еване,що зтобою?—я чув приглушений голос Тео–мого друга і товариша по комаді.Напад панічної атаки вибив мене з гри.

—Еване?- тривожний голос таки вивів мене з прострації.

 —Так я тут,все добре.

Але мій голос і руки які шалено тремтіли говорили зовсім інше.Глянувши на друга я зрозумів,що його це не дуже переконало,але і пояснювати щось я не був готовий. Піднявшись і озирнувшись навколо зрозумів, що вся хокейна команда стоїть навколо мене. 

—Хлопці давайте продовжимо тренування завтра,зі мною все добре.

Закінчивши це просте речення зрозумів,що всенасправді не дуже добре.Тому,розвернувшись,спочатку завсім невпевнено,але потім набираючи швидкість,покинув арену,а згодом – і зал.Сівши у свій позашляховик я відкрив пошту на свому мобільному,на ньому вже виднівся лист від дирекції.Невже людям справді,настільки важко зрозуміти,що я своє рішення не змінюю,ця арена була і буде нашою.

 — Фігуристки.Фігуристки.Фігуристки.Та чорт світ не крутиться навколо них.

Спочатку я навіть не зрозумів наскільки голосно я це прокричав. Але до мене швидко прийшло усвідомлення,що не дарма.Після кількох призових місць слухняної,ідеальної дівчинки Ріан Грейс,дирекція моментально вирішила відкрити фігурну школу на нашій арені,так ще й кожного дня тренувати на ній, своїх сопливих дітей.Перша тренерка не витримала моєї присутності більше тижня,але наскільки мені відомо то іншої ще не було.В мене є всі шанси зробити так ,що й не буде.Але перед цим,мені потрібно добре покурити,і зустрітись з єдиною бажаною людиною в моєму житті.Яку від мене забрали.Єдина,чиї очі вселяли в мене крихту добра,спочиває на кладовищі.А після пари сигарет і того, як мою душу відпустить хоч крапля болю,я виконаю свій план.Можливо колись я про нього пожалію,але точно не зараз.