Розділ 56

Після десятої години почувся стукіт у двері. Нам принесли святкову вечерю, яку вдалося занести за три рази. Офіціант у темному фартуху та в шапочці заносив невеличкі таці. Андрій викликався допомогти. Там і справді було багато всього, але маленькими порціями: запечена картопля з м'ясом, три види салату, канапе і якісь вишукані тістечка на десерт. І дві пляшки з напоями.

По телевізору вже на повну крутили розважальні шоу, які я могла дивитися цілодобово. Їжа пахла так, що в мене бурчав шлунок. Аромат олів'є змішувався із запахом мандаринів, створюючи ідеальну атмосферу.

– Нам можна їсти до Нового року? – запитала я, поглядаючи на стіл. – А пити?

– Думаю, можна, – сів поруч Андрій. – Опівночі ж зазвичай бажання загадують під бій курантів і все таке.

– Що б ти загадав? – мимоволі запитала я.

– Скажу, коли збудеться, – підморгнув він.

І дивився на мене так, наче я і є його бажання. У голові була купа думок. А раптом він загадав, щоб та ніч не пройшла даремно? Звісно, я не вірила, що такі бажання збуваються, і це залежить точно не від того, коли їх загадати. Але Андрій дивився на мене з такою теплотою, наче я його всесвіт. Раніше я такого не помічала, а може, він просто вміло приховував.

– А ти? – запитав Андрій.

– А мені буде достатньо кількох тижнів, щоб усе зрозуміти. І я не про можливу вагітність.

– Ну так, ми ж не такі щасливчики, – усміхнувся Андрій, розливаючи напої у келихи.

Про дітей я поки не думала. Просто хотілося якогось щастя та стабільності. І я відчувала, що все це вже є.

Ми вирішили не чекати заповітних цифр на годиннику й перекусити вже зараз. Тим паче тут так смачно готували й не менш смачно накривали. Ми запивали соком і поглядали в телевізор, іноді сміючись із цього гумору. Непомітно минула ціла година, і ось ми вже сиділи на дивані в обіймах і продовжували витріщатися в екран, але вже було не так цікаво.

– Сніжана в мене теж питала, що між нами, – зізналася я. – Я нічого не казала, але вона й сама все зрозуміла. По моєму мовчанню.

– Значить, уже про це знають усі, – задоволено заявив Андрій. – Ось і чудово, менше пліток буде.

– Але на роботі хочу поводитися як зазвичай. Буду тебе злити й сварити.

– А вдома? – підморгнув він.

– А вдома не буду. Вдома буде не до цього.

Андрій усміхнувся і спіймав мої губи. Це було ніби на підтвердження його слів: удома можна займатися чимось більш корисним, ніж просто суперечками. А от на роботі ті дискусії приносили непогані плоди.

Поцілунки захопили нас так, що ми ледь не пропустили бій курантів. Андрій вчасно відірвався від моїх губ, а я злізла і сіла поруч. Взяла свій келих, куди він підлив випивки. Ми дочекалися заповітних секунд заворожливого відліку на тлі сяючої ялиночки з дощику, цокнулися й обоє застигли на мить, загадуючи бажання.

А я навіть не знала, що загадати. Щастя? Здається, я вже щаслива. Коли Андрій поруч, то точно. Мені більше нічого й не потрібно. Достатньо було знайти потрібну людину, щоб стати найщасливішою.

Дивлячись в очі Андрія, я зрозуміла, що його бажання явно було пов'язане зі мною. І, думаю, зовсім скоро воно збудеться.

Дякую читачам, що були частиною цієї подорожі!

Хочу привітати вас з Різдвом і прийдешнім Новим роком!

Нехай 2026-й рік принесе мир, радість та здійснених усіх мрій ❤️

Якщо наступного року захочеться почитати щось гаряче, заглядайте до моєї новинки:)