Розділ 51

Андрій

Більшу частину дня ми провели з Анею в ліжку. Розмовляли про все на світі, ділилися тим, про що не знали раніше. Зовсім нікуди не хотілося виходити, не хотілося її відпускати. Та й погода лякала навіть мене. Задувало так, що, здавалося, зараз дах полетить.

– Треба щось новорічне поїсти придумати, – заявив я.

– Ті ятки сьогодні зачинені? – запитала Аня, лежачи в моїх обіймах.

– Так, відкривалися ненадовго, але вже все. У ресторані багато чого є. І там є невеликий магазин.

– Можна сходити, – підвелася вона у довгій футболці й розправила її. – Як ми Новий рік святкуватимемо?

– Тут? – уточнив я. – Просто не знаю, що з погодою завтра буде. Гадаю, можна накупити смаколиків, увімкнемо звичні програми й проведемо цей день по-домашньому.

– Чудово, – усміхнулася Аня. – А тепер давай збиратися в магазин.

Ми одягнулися тепло, хоч надвір виходити й не треба було. Я взяв гаманець і рюкзак. Вийшли з кімнати й рушили коридором. Я рефлекторно взяв Аню за руку і вже не боявся, що мене пошлють. Здається, після другого разу багато чого змінилося між нами. Ми ніби стали ближчими в одну мить. Пів дня дали більше прогресу, ніж попередні кілька років.

Ми спустилися на перший поверх і попрямували до невеликої прибудованої будівлі, де був продуктовий магазин.

– Давай потім щось подивимося? – запитала вона. – Треба закусок купити.

– Наприклад? – ця ідея і мені припала до смаку.

– «Сам удома»?

Аня влучила точно в ціль. Щороку я переглядав цей фільм. Радувало, що вона розділяє мої традиції.

Ми набрали чипсів, горішків і напоїв. Солодощів було достатньо. Нормальної їжі тут майже не було, але величезний вибір був у ресторані. Туди доберемося вже завтра, а зараз закупилися й повернулися до кімнати.

Я шукав фільм на телевізорі з великим екраном, поки Аня акуратно насипала закуску у велику тарілку й розливала напої. Потім ми вмостилися під пледом і втупилися в екран. Спочатку були зайняті їжею, але коли шлунки були повні, вона підсіла ближче, а я обійняв її. Вона ніби сама цього хотіла, але знати точно я не міг. Невже почала танути?

Під кінець фільму заблимала лампочка, і світло згасло. Слідом за нею вимкнувся і телевізор.

– Чорт, – підвівся я. – Здається, електрика постраждала.

– Я думала, погода стала краще, – почувся переляканий голос Ані в темряві. – Було тихіше.

– Із запізненням, – усміхнувся я і потягнувся за ліхтариком у телефоні. – Сподіваюся, хоч завтра ввімкнуть.

– Ой, Боже, – здригнулася Аня. Не хотілося б так довго провести без світла.

Ми з нею визирнули з номера і помітили мешканців-сусідів із ліхтариками, які також дивилися на нас. Потім відчинилися ще одні двері. Мабуть, багато людей вилізли перевірити, в чому річ.

На першому поверсі нам сказали, що буря перебила електрику, і невідомо, коли вона з'явиться. Але як альтернативу нам дали багато маленьких свічок. Як виявилося, це було нічим не гірше за звичайне світло. Тьмяно, але неймовірно романтично. Тому ми з Анею запалили свічки, розставили їх по кімнаті й сиділи на дивані під пледом.

– Зате фільм додивилися, – підкреслила вона.

– Ага, тим паче вже вечір. Сподіваюся, скоро все полагодять.

Я дивився, як блимає полум'я свічки, і не кліпав. Щось заворожливе в цьому було. У кімнаті також чувся запах мандаринів і шоколаду. Я чув спокійне дихання Ані, яка все не могла всістися зручніше.