Розділ 48

Аня

Я прокинулася у міцних обіймах і все боялася поворухнутися, щоб не розбудити Андрія. Тепер я й справді не знала, як дивитися йому в очі. Була ніяковість, але при цьому згадувати минулу ніч було дуже приємно.

За вікном вив сильний вітер. Я раз у раз прокидалася, та й зараз мені стало страшно. Я покрутилася, вляглася на спину, і Андрій розімкнув обійми. Думала зараз непомітно вислизнути зі спальні й для початку сходити в туалет і привести себе до ладу, як він відкрив очі.

– Тільки не кажи, що вже тікаєш.

Я швидко поправила волосся і повернулася до нього, сидячи на краю ліжка.

– Виспалася вже. Я ж не можу весь день у ліжку пролежати.

– Як на мене, то чудове рішення, – Андрій провів пальцями по моїй долоні.

Мурашки пробігли по шкірі. Я затамувала подих, а потім зіткнулася з його вимогливим поглядом. Від мене ніби чогось хотіли. Я, чорт забирай, хвилювалася через цю близькість.

– Поговоримо про це потім. Нам же скоро назад їхати, – я підвелася з ліжка і знову втупилася у вікно, де дерева здувало так, що, здавалося, вони полетять з корінням. Сніжна крупа била по склу, створюючи глухий шум.

– Впевнена? – Андрій встав з ліжка і рушив до вікна, а я намагалася не витріщатися на його голий торс. На шиї у нього був ледь помітний засос. Сподіваюся, він його не побачить, інакше буде підколювати, що докази є.

Погода справді лякала, але я вирішила подумати про це трохи пізніше, а поки пішла у ванну кімнату. Умилася, почистила зуби, потім все ж залізла під гарячий душ, бо стало холодно. Але так не хотілося змивати з себе минулу ніч і його запах. Здається, я вже з глузду з’їхала... Хоч я і часто про Андрія думала, мої почуття коливалися від закоханості до невеликої неприязні, де хотілося дратувати його і виводити з себе. Бажання це стало не набагато меншим. Але тепер до цих бажань додалося щось ще.

Я переодяглася в джинси й чорну водолазку, думаючи, що ми ще сходимо кудись розважитися. Волосся розчесала і вийшла.

Андрій уже був у вітальні й робив чай. Чувся приємний аромат, з чашок йшла пара.

– От коли, на твою думку, ми маємо їхати додому? – повернувся він до мене.

– Сьогодні? – нерішуче уточнила я. – Увечері? Уже тридцяте, до завтрашнього дня нам треба бути вдома.

– Можливо, але… там така погода, – Андрій махнув рукою в бік вікна і розправив светр. – Я в новинах вичитав, що дороги перекрили через бурю.

Я відкрила рот від паніки.

– А як же ми виїдемо…

– Зараз – ніяк.

– Але вона ж мине до вечора?

– Так, але не до цього. Якщо пощастить, то завтра ввечері, – Андрій поставив дві чашки на журнальний столик і зупинився біля дверей у ванну. – Обміркуй поки що.

Коли він пішов, я сіла на диван і дістала телефон. Подивилася погоду: там справді буде така буря, що з дому виходити страшно. Здається, ми тут застрягли надовго… Замість Нового року в галасливій компанії на мене чекало ув'язнення в номері з Андрієм.

Я взяла чашку і зробила кілька ковтків. Також знайшла шоколадку, відкрила, але їсти не поспішала. Вирішила дочекатися Андрія. Він якраз вийшов з ванної та сів поруч.

– Що ти тоді пропонуєш? – занервувала я. – Завтра Новий рік. Тобто… закінчення старого.

– Можемо відсвяткувати тут, – сказав він. – Тим більше номер проплачений до другого.

Я шумно видихнула.

– У нас же плани були. Сніжана щось там збиралася робити.

– Думаю, без нас вони не пропадуть, – підморгнув Андрій.

– Нагадаю: як Новий рік зустрінеш…

– Ти не хочеш провести його зі мною?

Хочу.

Я опустила очі, не знаючи, що на це відповісти.

– Ми з тобою разом працюємо, і так разом його проведемо, не перший рік же, – посміхнулася я.

– Ти морозишся, – тихо підкреслив він.

Так.

Я встала і підійшла до столика за шоколадкою, як Андрій узяв мене за руку, і я опинилася в нього на колінах. Здається, бігати від розмови більше не вийде.