Розділ 44

Аня

Ми швидко перевзулися і повернулися назад до готелю. Одразу вирішили перекусити, бо калорій на цій ковзанці спалили чимало, та й замерзнути встигли.

Тому в ресторані ми вибрали найбільші шматочки медовика, замовили гарячий чай і, сидячи біля вікна при тьмяному світлі, насолоджувалися тортом. Зал був прикрашений блискучим «дощиком» та гірляндами. По радіо знову чулися новорічні пісні, які лунали фоном і не заважали нашим рідкісним розмовам. У однієї з офіціанток на голові був обруч із маленькими виблискуючими ялинками. Зазвичай вони такого не носили, але зараз це виглядало кумедно. Я все не могла перестати посміхатися.

– Хочу в більярд, – раптом озвучив Андрій. – Вмієш?

– Ні. Навчиш? – смикнула бровою я.

– Спробую, – кивнув він і продовжив неспішно їсти.

Далі Андрій знову підвівся та пішов заплатити, поки я сиділа, почуваючись трохи ніяково. Тішило, звісно, що він не жадібний, але знову ж таки, я тут навіть нічого не витрачала – все купував він. Відчувала себе зобов’язаною.

Після вечері ми справді рушили до більярдної. Це була простора кімната, де стояли два великих столи, диванчик, а також настільний футбол. Коли ми прийшли, якась парочка якраз ішла. Вони так зацікавлено перезиралися між собою, немов уже щось задумали.

– Починай, я буду просто дивитися, – усміхнулася я.

Андрій потер руки та пройшовся навколо більярдного столу. Вирішив для початку зібрати кулі. Я взяла кий, прикидаючи, як це взагалі працює. Потім дістала одну кульку і спробувала штовхнути її, хоч і гадки не мала, як правильно. Я часто бачила це в кіно, але на ділі ж усе виявилося набагато складніше.

– Пальці по-іншому постав і на них краєчок кия. Контролюй силу другою рукою, – пояснював Андрій.

Він зупинився поруч, допоміг правильно поставити мені руку, розслабив пальці та вказав, як тримати кий. При цьому він дотримувався достатньої дистанції, не переходив межу, хоча у фільмах я часто бачила, де саме зупинялися чоловіки. Може, я не була б проти, якби він зупинився позаду мене і контролював усі мої дії. Сама не розумію, чому ця думка у мене виникла.

Найскладнішим виявилося орудувати києм, тому що кулька летіла не так, як я хотіла. І це я ще навіть правил не знала. Я намагалася знову і знову, але успіху не мала. Андрій взяв ще один кий та почав мені показувати. Мені здавалося, я ось-ось уже зможу, але виходило зовсім не так.

Потім Андрій справді став прямо позаду мене, накрив своїми руками мої, і все зробив сам. Я відчувала, скільки сили потрібно і яка відстань. Тільки от повністю розслабитися так і не могла, тому що мене відволікало його дихання на моїй шиї, його гарячі руки й ця близькість.

– Так, початок покладено, – відсторонився Андрій. – Кий тримати ти вмієш. Тепер треба навчитися просто забивати кульку.

Потім він продовжив мені показувати, як бити. Я стукала по всіх кулях по черзі, й іноді навіть виходило нормально штовхнути. Кілька куль навіть змогла забити в лунку. Я задоволено сплеснула в долоні від того, що нарешті у мене почало виходити.

– Хочу ще спробувати, мені сподобалося, – я знову розкидала кульки по столу і потягнулася до однієї з них із києм.

Андрій стояв в іншій частині столу і просто спостерігав за мною. Я вже й забула про те, що не сама тут. Мене так захопила ця гра, що захотілося знайти більярд і в рідному місті.

– Пограємо по-нормальному? – запитав Андрій, покрутивши в руці кий.

– Але я ж все одно програю, – підкреслила я. – Я грати не вмію. Тільки з кулями розібралася.

– Тепер розберешся з правилами. Вдома влаштовуватимемо битви в більярді. А поки це нічого не означає.

– Давай, – загорілася я.

Андрій почав пояснювати мені правила. Я уважно слухала, хоч і розуміла не все. Коли він почав підкріплювати все це діями, стало ясніше. Звісно, все не запам'ятаю, але виходило у мене вже значно легше.

Іноді я все ж не влучала по кульці, але було не менш весело. У якийсь момент рахунок збився. Ми просто з Андрієм намагалися забивати в лунки, немов змагаючись, у кого виходить краще. Звісно ж, у нього, але у мене теж було кілька гарних ударів. Тоді на його обличчі з'являлася гордість за мене.

– Я б сюди ще прийшла, – озвучила я, коли ми провели тут більше години. – А зараз вже хочеться в номер.

– Ходімо, – Андрій почав складати кульки. – Як я зрозумів, приходити краще ввечері, тоді вже нікого не буде.

– Чудова думка: розважатися всю ніч, а вдень відсипатися.

На цих словах ми перезирнулися з якимись збентеженими посмішками. Я подумала, що, можливо, не так висловилася. Склала все і втомлено потерла обличчя. Була вже одинадцята вечора. Я позіхнула, вирішивши, що зовсім скоро піду спати.

Ми з Андрієм вийшли з більярдної, а потім помітили ще одні двері. Відчинили їх – і я побачила басейн, повз який не змогла пройти.