Розділ 42

Аня

О восьмій годині ранку я вже сиділа у ванній з ідеальним освітленням і фарбувала вії. Андрій ще спав – тішило, що я його не розбудила.

Чомусь я страшенно хвилювалася, руки тремтіли, кілька разів щіточкою ледь в око не влучила. Просто не хотілося підставляти начальника. Виявилося, мінусом цієї поїздки був зовсім не Андрій, а той факт, що нам доведеться брати на себе відповідальність за багато речей, до яких я не була готова. А компанія Андрія мені тепер навіть подобалася, якщо, звісно, не згадувати всі його жарти.

З ванної я вже вийшла нафарбована і при повному параді. На мені була строга сукня до коліна, темно-синього кольору, що підкреслювала груди. Рівне розпущене волосся, акуратний макіяж. До зустрічі зі спонсорами було ще достатньо часу, але так мені було спокійніше.

Андрій, який спав на дивані, якраз потягнувся і повернувся, мружачись і розглядаючи мене. Потім сіпнувся і глянув на наручний годинник – мабуть, думаючи, що проспав.

– Рано ти, – наголосив він і підвівся.

– Ну ми, дівчата, зазвичай довше збираємося. Це ви прокинулися вранці й уже красиві.

– Мені здалося, чи ти назвала мене красивим? – посміхнувся він і потер очі.

Я ледь не прикрила собі рота долонею, усвідомивши, що не так висловилася. А може, саме це й мала на увазі, тому що виглядав він справді добре. Попри сонний вигляд, заспані очі та розпатлане волосся, щось у ньому було таке привабливе, що я насилу відвела погляд.

– У нас ще більше двох годин до зустрічі. Пропоную щось поїсти, – сказав Андрій. – Я ще перед сном хотів, але чомусь так втомився. Треба щось замовити.

– Ну давай, – усміхнулася я, сідаючи на іншому кінці дивана. – Замовляй найтиповіший сніданок, що є в готелях.

– Яйця з беконом, тости, авокадо? – посміхнувся він.

– Ідеально.

Андрій рушив у ванну, на ходу щось друкуючи в телефоні. Мабуть, вирішив уже зараз замовити сніданок. Я пройшлася туди-сюди, потім увімкнула чайник. У нас у номері була маленька акуратна раковина, холодильник і невеликий столик, який частково був відокремлений стіною і вважався майже кухнею. Але зазвичай тут ніхто не готував, імовірно, тому, що у проживання включені й сніданки.

Я встигла зробити дві чашки чаю, який ми купили вчора. Відчувала неймовірний аромат: ваніль, трохи полуниці й щось тонке, ледь вловиме. Я все стримувалася, щоб не спробувати чай самій, але все ж вирішила не починати без Андрія.

Він повернувся через кілька хвилин. Волосся в нього було трохи вологе і відкинуте назад.

– Мило, – озвучив він, поглядаючи на чашки, що парували.

Щойно ми сіли на диван, як у двері постукали. Андрій підвівся і пішов відчиняти. Краєм ока я бачила, що прийшов чоловік у темному фартуху, підкотив до нас візок і поставив на столик тацю з тарілками, накритими високими кришками. Побажавши нам смачного, він пішов. Це був справді той сніданок, якого я й хотіла: смажена яєчня з беконом, а також хрусткі тости.

Ми задоволено перезирнулися й почали їсти в повній тиші. Цей день, здавалося, почався набагато краще за вчорашній. Ще б на зустрічі все пройшло добре.

Час минув якось непомітно. І ось уже нам треба було виходити. Андрію навіть прийшло повідомлення, що на нас чекатимуть в основному холі.

– Може, я не піду? – занервувала я біля самих дверей.

– Мені потрібна моральна підтримка, – видав Андрій.

– Я тебе швидше морально закопаю, ніж підтримаю, – видала я. – У мене відчуття, ніби я на іспит іду.

– Я підказуватиму, – шепнув він мені на вухо.

Ми покинули номер і спустилися в основний зал, де на нас уже чекали двоє чоловіків у солідних костюмах з акуратними стрижками й жінка в білому брючному костюмі, який здався мені максимально позбавленим смаку.

Далі почалися знайомства та обмін люб'язностями, що я так не любила. Проте я мило усміхалася, намагалася бути ввічливою, а насправді просто хотілося додому.

Андрій дійсно взяв відповідальність на себе. Він був серйознішим, ніж зазвичай, розмовляв з усіма ними, відповідав на запитання і без проблем знаходив вихід із будь-якої ситуації. Навіть те, що здавалося неможливим, він подавав так, що навіть Пончик не зміг би викрутитися.

Почалася довга екскурсія закладом. Ми хоч і самі не все знали, але частково пам'ятали макет і де що знаходиться. Андрій пояснював, що для чого, і, в принципі, це й так було зрозуміло, але здається, він до всього знаходив якусь передісторію.

– Слухайте, справді дуже гарний заклад, – міркувала дамочка з ідеальною укладкою темного волосся до плечей. – Я так розумію, перші гості сюди заселилися всього кілька днів тому?

– Так, здається, чотири дні тому, – відповів Андрій. – Тут уже все перевірили, жодних проблем бути не повинно.

– От і чудово, – сказав інший чоловік. – Ми хотіли прогулятися околицею і зазирнути на вечерю, але, напевно, не будемо затримуватися. Погоду обіцяли погану, потрібно встигнути виїхати.

Я насупилася, адже гадки не мала нічого про цю погоду. Але не стала заперечувати: чим швидше вони поїдуть, тим краще. Якось без вечері з ними протримаємося.