Розділ 37

Андрій

Аня взяла свої палиці й намагалася швидко пересуватися, що виглядало трохи незграбно. Теоретично я думав одне, а на ділі виявилося складніше, враховуючи, що я востаннє займався цим у дитинстві. Але варто було трохи відштовхнутися і спуститися до краю гірки, як справа пішла легше, і здалося, що вниз ми вже летітимемо.

– Пропоную спочатку поспостерігати за іншими, – усміхнувся я.

– Навряд чи мені це якось допоможе, – заперечила Аня. – Я можу все розуміти, але роблю по-своєму.

– Це точно, варто згадати всі наші суперечки.

– Там я роблю, як краще, – підчепила мене Аня.

– Краще для кого? Для твоєї нервової системи?

– Я тебе зараз із гірки зіштовхну! – засміялася вона і неквапливо почала пересувати ногами, відштовхуючись паличками.

Я зрозумів, що вона збирається з'їжджати, і вирішивши не відставати, рушив слідом. Аня розганялася все сильніше. Я теж прискорився. І ось, на різкому схилі, вона вже почала летіти. Відштовхуватися палицями було просто не потрібно. Вона мчала вниз, а я дивився тільки на неї й не помічав власної швидкості. Страх зникав.

Повз нас проїхала ще пара людей. Вони явно були профі – лавірували так, що в мене закрутилася голова. Вони доїжджали до самого низу схилу, де, мабуть, знімали лижі. Далі можна було піднятися пішки сходами. Підйомник, очевидно, не працював.

У повітрі пахло свіжістю. Уже вмикалися ліхтарі, тому що стрімко темніло. Повз проносився ліс. У мене був якийсь дивний, але дуже щасливий стан. Усю цю атмосферу й цей момент хотілося зберегти в пам'яті навічно. За кілька секунд у моїй голові промайнуло дуже багато думок.

І раптом я побачив, що Аня гальмує, не доїхавши до низу, а потім різко з'їхала трохи вбік. Її черевик вислизнув із кріплення на лижі, і вона впала в кучугуру. Дівчина встигла виставити руки, перевернулася й уляглася на спині з щасливою усмішкою. Одна лижа відстебнулася і лежала поруч, а інша залишилася на нозі, змушуючи її трохи вивернутися.

Я різко звернув до неї. Гальмувати було складно, але мені вдалося сповільнитися за допомогою палиць. Це місце вже було не призначене для їзди, і я сам частково загруз у снігу. Тут же я помітив, що й мій черевик трохи зісковзує. Здається, ми недостатньо сильно закріпили їх, і це було дуже небезпечно, але ніхто нам не допоміг. Одна лижа справді відстебнулася, і я легко стягнув іншу. Потім просто повалився поруч із нею на сніг.

Почувся її дзвінкий сміх.

– Ти чого? – засміявся я.

– Це було так смішно! – розповідала вона. – Я не знаю, як це виглядало збоку, але в моїх очах – дуже круто. Як я носом у сніг!

Вона продовжила сміятися, а я лежав поруч, дивився на її щасливе обличчя і не міг відвернутися. Здається, я міг дивитися на нього вічно.

Коли Аня трохи заспокоїлася, то подивилася на мене. Наші обличчя були доволі близько. Вона схвильовано ковтнула, і її погляд опустився нижче, ймовірно, до моїх губ, і відразу повернувся назад. Я подумки посміхнувся, уявивши, про що вона думала. Я думав про те саме, але, здається, зараз був не найвідповідніший час, хоч і хотілося знову притиснути її до себе, знайти в цьому холоді хоч трохи тепла.

– А ти чого розлігся? – запитала Аня.

– Вирішив скласти тобі компанію.

– Боюся уявити, як ми тепер будемо підійматися.

– Знімай другу лижу, і підемо пішки сходами, – відповів я. – Раз ми зупинилися тут, то можемо не доїжджати до самого кінця.

Аня підвелася на ліктях, але повністю вставати не поспішала. Озирнулася і знову повернулася до мене.

– Здається, на сьогодні я вже накаталася, але завтра я б ще спробувала.

– Можемо і ввечері прийти, тим більше в нас буде час.

– Так, але треба встигнути й на ковзанку. Бачила, вона була без даху. Спробуємо ще в такій.

Я вже забув про ту безглузду суперечку. Звісно, намагався мислити розумно і врахувати будь-яку погоду, але все залежало насамперед від бажання клієнта. Якщо йому хотілося ковзанку без даху, то так тому і бути. Але в цьому плані він узагалі жодних бажань не озвучував, тому було байдуже. Проте ми з Анею так звикли сперечатися: кожен був упевнений у своїй правоті й ніхто не збирався відступати. На ділі ж мені було начхати, яке рішення вони оберуть. Просто люблю її дратувати.