Розділ 36

Андрій

Я обіймав Аню за плечі, і хоча її тіло прикривало тепле пальто, я все одно ніби відчував його жар. Мені подобалися навіть такі швидкоплинні дотики. Могло здатися, що я роблю це жартома, і, на щастя, вона не пручалася.

На сходах довелося все ж відпустити її. Ми йшли поруч і продовжували озиратися. Може, поїхати сюди було не такою поганою ідеєю. Я ж уже стільки років не був у відпустці й давно нікуди не виїжджав із рідного міста, а тут усе інакше – навіть повітря в приміщенні було свіжіше.

Ми спустилися в хол, а далі були двері в зону розваг. Вирішили спочатку пройтися там. З одного боку був великий ресторан, де вже сиділо багато людей. Далі – ще один прохід, а там невелика карта зі стрілочками. Ми зрозуміли, що тут є більярд, невеликий басейн. Але я знав, що туди ми навряд чи підемо, тому що Аня точно не брала купальник, хоча мене б це не зупинило. Також було СПА і багато розважальних місць для дітей, але в це я не вчитувався. Мене більше зацікавила інформація про можливість покататися на лижах, а також на ковзанах. Я й гадки не мав, із чого почати.

Але Аня вирішила все сама.

– Хочу на лижах спробувати. Ніколи на них не каталася.

– Та я теж, – чесно зізнався я. – Можна спробувати. Тільки не знаю, хто нас ловитиме і підійматиме. Бо падати ми будемо часто.

Ми перезирнулися з усмішками й не одразу відвели очі. Чорт, як же мені подобався її погляд, цей вогник в очах. Але зрештою усмішки неквапливо зійшли з наших облич – мабуть, ми обоє усвідомили, як дивилися одне на одного.

– Тепер можна йти на вулицю, – задоволено сказала Аня і, не чекаючи на мене, рушила до дверей.

Освітлення тут було трохи тьмяним, хоча багато ламп горіло в ресторані та біля рецепції. Там я зміг розгледіти невелику ялинку, яка час від часу міняла колір гірлянди. Зараз вона горіла червоним. Зі стелі звисало трохи сніжинок. Це було чарівне видовище: вони іноді перекручувалися і відбивали в собі навіть мінімальне світло, що потрапляло на них.

Ми з Анею рушили до головних дверей і вийшли на вулицю. Було прохолодно, по шкірі пробігли мурашки. Я рефлекторно застебнув куртку до горла, сподіваючись, що без шапки сильно не замерзну. Аня ж натягнула свою шапку сильніше на вуха, кинула на мене швидкий погляд і спустилася сходами.

На вулиці вже потроху сутеніло, і люди тільки виходили зі своїх номерів. Схоже, на тому базарчику буде людно. Але зараз ми хотіли спробувати покататися на лижах, тому поспішили жвавою вулицею. Вдалині теж були якісь високі будівлі, ймовірно, готелі, але ми були прикріплені саме до цього місця, де було все необхідне. Трохи пройшлися і помітили гірськолижний схил. Він був зовсім маленький. З'їхати з нього, звісно, цікаво, а от підійматися, мабуть, доводилося пішки. Я не знав, як це працює, але захотілося перевірити. Тому ми прискорилися.

Там був невеликий будиночок з усім необхідним. Компанія підлітків у лижах усе не наважувалася спуститися. Дівчата про щось сперечалися і весело перемовлялися, вирішуючи, хто буде першим. Ось і я зараз відчував страх, але намагався не показувати – інтерес брав гору.

Ми зайшли всередину. Якась грубувата тітонька, поглядаючи в кросворд, невдоволено сунула нам гірськолижні черевики та направила до стійки. Ми швидко перевзулися, залишивши своє взуття в комірці. Черевики були масивними й жорсткими, але я знав, що вони повинні бути такими. Потім вона видала нам дві пари лиж і палиці та повернулася до своїх справ. На відпочивальників більше не звертала жодної уваги, наче ми їй усі набридли.

– Самі розберемося, – вирішила Аня, щоб не потрапити під гарячу руку.

Ми вийшли на схил. Там була під навісом лавка, де можна було причепити лижі. Я точно не знав, як це працює, але розібратися було нескладно. Ми рушили туди. Спочатку я спробував розібратися зі своїми лижами. Вставив носок черевика в передню частину кріплення, а потім із силою натиснув п'ятою, доки не пролунало клацання. Аня, здавалося, теж впоралася. Ми задоволено перезирнулися, і явно не мали уявлення, що робити далі.

Усміхнулися, а потім я все ж зважився встати.

– Нагадаю, що я теж не вмію, – сказав я.

– Та неважливо, – махнула вона руками. – Поїхали вже.