Розділ 33

Андрій

Аня вийшла в розстебнутому пальті, з рюкзаком на одному плечі. На ній була мила модна шапка, волосся трохи накручене, одягла светр під горло, щоб не замерзнути. Вона не відразу помітила мене, а я не стримав усмішки.

– Привіт, – першим сказав я, коли вона підходила.

– Привіт, – відкашлялася дівчина і забігала очима.

– Каву будеш?

Аня подивилася на мене так, ніби я життя їй рятую, хоча я не був упевнений, чи потрібно це. Раптом вона вдома все встигла? Судячи з усього, ні.

– Буду.

Другий стаканчик стояв на підставці на даху машини, і я відразу простягнув їй його.

– Якась ти сьогодні напрочуд мила, – підкреслив я. – Невже вирішила бути слухняною, щоб я не придушив тебе, коли приїдемо?

– І це теж, – відмахнулася Аня. – А взагалі, я погано спала, мені ліньки з тобою сваритися. Поїхали вже.

Я кивнув і відчинив перед нею передні двері. Потім обійшов машину і зайняв своє місце. За кілька ковтків допив каву і завів машину. Аня пристебнулася, і я поїхав. Дивився на дорогу, хоча хотілося щось сказати. Я не звик довго мовчати при ній і вдавати з себе культурного кавалера – так і тягнуло підчепити її, подражнити... але стримувався. Якщо ми по дорозі повбиваємо одне одного і не доїдемо, Пончик нас і на тому світі приб'є.

– Можеш у дорозі поспати, – запропонував я. – Постараюся їхати обережніше.

– Чому тобі так важливо, щоб я не прокидалася? – насупилася Аня і скоса подивилася на мене, роблячи ковток кави.

– Ну як... тобі ще мене кілька днів терпіти. Тобі потрібна енергія.

Вона несподівано засміялася, немов зовсім не очікувала такої відповіді. А я не міг сказати, що просто хвилююся за неї.

– Гаразд, – видихнула вона. – Якщо, звісно, мені вдасться заснути після кави.

Вона допила її одним махом, розмістилася зручніше і прикрила очі. У таких умовах я навіть більше розслабився, їхав ніби один і ні про що не думав. Щоправда, іноді все ж повертався до Ані, бачачи її розслаблене обличчя. Така гарна, хотілося повертатися все частіше.

Так минуло півтори години. Коли я знову повернувся до неї, вона раптом відкрила очі, а я розгубився і не придумав нічого кращого, ніж знову повернутися до дороги, удавши, ніби нічого не було.

– Ти чого? – вона потерла очі й сіла зручніше.

– Нічого, просто... – зам'явся я. Чорт, як школяра збентежили. – Так і не зрозумів, ти спала?

– Майже, – позіхнула вона. – Я хочу в туалет.

– Гаразд, зараз десь зупинимося, – я розблокував телефон, але не міг так довго відволікатися, тому простягнув його Ані. – На карті подивися точно, де ми. Я поки знайду, де зупинитися.

Аня кивнула і почала щось вишукувати, коли знайшла наше місце розташування, я зупинився, а вона видала:

– Тобі тут якась Вероніка пише, що в гості хотіла заїхати.

– Та боже, – роздратовано видихнув я і взяв свій телефон. – Що їй знову треба...

Побачивши повідомлення від колишньої, я скривився, згорнув його і зосередився на карті. Потім усвідомив, що був надто різкий, але мене справді вибісила ця ситуація. Знайшла час писати...