Розділ 32

Андрій

Я й сам страшенно хвилювався через цю поїздку. Не знаходив собі місця і точно не знав, що брати, а що ні, але сподівався, що ми всього на пару днів. Хоча... з Анею я б затримався.

Вона ненавиділа цю ідею, а я в душі радів, що все так вдало збіглося. Головне – навіть начальнику цього не показувати, інакше більше так не пощастить. Варто було тільки подумати про нього, як він одразу ж подзвонив.

– Андрію? – говорив Анатолій Володимирович, захекавшись, ніби кудись біг. – Я тобі скинув документ, треба прочитати й запам'ятати, що і як говорити. Нижче написано, що точно говорити не можна. Не переплутай.

– Ви ж розумієте, що тепер це неможливо? – я зупинився посеред квартири. – У мене в голові все змішається.

– Я в тебе вірю, не підведеш. Просто разок прочитаєш, на яких моментах не варто акцентувати, щоб не подумали, що ми здешевили.

– А ми здешевили? – розіграв обурення я.

– Ні, але... коротше, ти мене почув. У них мають бути хороші враження від нас. І від вас. Тож будьте готові, виспіться там.

– Гаразд, номери ж заброньовані? – я розвалився в кріслі й утупився у стелю.

– Так, у моєму будете жити, на моє ім'я.

– В... одному? – уточнив я.

– Ну так. Він великий, не хвилюйся, всі влізете, спати є де.

Я відкашлявся, не знаючи, як на це реагувати. Мені без різниці, де ночувати, а ось Аня...

– А чому ви раніше не казали?

– Щоб твоя подруга не передумала, – схвильовано говорив Анатолій Володимирович. – На місці вже передаси. Я не зміг забронювати ще один номер, тому що там усе забито. Гості вже почали заселятися, там усе і без нас перевірили, а ось самій перевірці треба відзвітувати. Впораєтеся, все, давай, іди відпочивай.

Він відключився, не давши мені відповісти, а я знову втупився у стелю й посміхнувся. Вже уявляю істерику Ані. І все ж продовжив збори, а заснути зміг напрочуд набагато раніше, ніж зазвичай. І о сьомій ранку вже був готовий. Хоча виїхати ми планували о дванадцятій.

Про всяк випадок я уточнив в Ані, чи не вирішила вона втекти від відповідальності, але та писала, що вже готова. За дві години до виїзду зібралася. Ну і я вирішив виїхати раніше. Дорогою заїхав, купив два стаканчики кави й зупинився біля її під'їзду в очікуванні.

Надворі був мороз, у мене йшла пара з рота. Повз якийсь чоловік тягнув ялинку до Нового року, у нього була кумедна шапка з помпонами. Я й сам не міг зрозуміти, що мені так подобається в цій атмосфері, але це ніби був початок чогось нового, незвичайного. Незважаючи на легке хвилювання, у мене був чудовий настрій.