Розділ 27

Аня

Я шумно видихнула, усвідомлюючи, що вибору в нас не залишилося. Мабуть, справді доведеться з ним їхати. Сподіваюся, це все затягнеться не більше ніж на пів дня, потім ми повернемося і ще якийсь час не будемо спілкуватися, щоб реабілітуватися. А потім я подумала про час і відстань, і виникло ще одне запитання.

– Гірськолижний, кажете? А це де?

Анатолій Володимирович почав пояснювати дорогу, так немов ми не зможемо її загуглити самі. Потім неохоче назвав селище, де справді було місце для відпочивальників, проте там я ніколи не була. Але що хвилювало мене найсильніше, так це те, що туди їхати потрібно було чотири години машиною.

– Я спочатку хотів узяти вам квиток, – розповідав Пончик. – А потім подумав, що машиною Андрія вам буде легше дістатися. На бензин скину, якщо треба. А так доїдете з комфортом, зупинок не буде, якраз можете виїхати коли завгодно, тільки треба приїхати заздалегідь, щоб до тієї зустрічі ви вже точно були там. Ще треба відпочити, щоб утомленими зайвого не говорили.

– Коли потрібно їхати? – незадоволено запитала я.

– Завтра виїжджаєте, можете навіть у другій половині дня. А ось післязавтра вже буде важлива зустріч, але ви підготуєтеся. Я вас ще по відео натреную, якщо хочете, і все у вас вийде.

– О боже, нам доведеться провести там більше доби? – на мить я навіть прикрила рота долонею.

– Майже три дні, – як ні в чому не бувало відповів Анатолій Володимирович. – Увечері ще потрібно буде повечеряти з колегами замість мене, поговорите, і потім усе мені передасте. Не думаю, що ви захочете їхати вночі, але вранці можете приїхати. Тридцятого, тобто.

Я не знала, що ще на це сказати. Звісно, цікаво побувати в нових місцях, помандрувати трохи, але я зовсім не була до цього готова. Та ще й з Андрієм. Я і так почувалася ніяково при спілкуванні з ним, а тут ще й наодинці стільки часу. Я не витримаю. З іншого боку, так я б точно не хвилювалася через якусь там роботу. Серцю буде не до цього.

– Я розумію, доба або більше, але ми не можемо провести там так багато часу, – зазначив Андрій. – У нас теж були свої плани.

– Навіть заради премії свої плани не посунете?

Ми з Андрієм перезирнулися. І обидва знали, якою буде відповідь. Ми б, можливо, відмовилися, але не хотілося підставляти начальника.

– А може, ваша сестра трохи пізніше надумає народжувати? – насупилася я. – Таку подію пропускаєте.

– Та я в будь-якому разі якусь важливу подію пропущу, – начальник стомлено потер скроні. – Будете моїми очима і вухами, потім усе розкажете. Я планував цю поїздку ще давно, заздалегідь усе забронював. Щоб ви розуміли, і на Новий рік там планував залишитися. Моя дружина мала приїхати на пару днів пізніше, там прекрасна розважальна програма, точно не буде нудно. Якщо раптом захочете залишитися, номер заброньовано до другого січня.

Я посміхнулася від думок, що нам би з Андрієм хоча б пару діб разом протриматися, а він думає, що ми зможемо більше. Вірить у нас. А може, Анатолій Володимирович просто не знає всіх нюансів у стосунках між колегами. Здається, він думає, що ми з Андрієм цілком ладнаємо. Звісно, чув багато наших суперечок, але, мабуть, вважає, що ми жартуємо. Так от, ми жодного разу не жартували.

– Ну ось і поговорили, – задоволено плеснув у долоні Анатолій Володимирович і посміхнувся. – Я підготую вам усі матеріали, в дорозі вивчите, а поки можете бути вільні. Раджу виїхати завтра вдень, щоб до вечора вже були на місці. Не треба по ночі їздити.

– Дякую за пораду, – фиркнув Андрій.

Покінчивши з цією неприємною розмовою, ми вийшли з його кабінету. Та краще б звільненням погрозив – не так страшно. А тут...