Розділ 26

Аня

Зайшовши до кабінету начальника, моє серце почало битися частіше. А я просто хвилювалася від того, що зараз можу почути.

Пончик сидів і витріщався в монітор, відкинувшись на спинку свого дорогого крісла. Спочатку навіть не звертав на нас уваги – мабуть, щось уважно читав. Ми не поспішали його відволікати. Потім Андрій все ж таки відкашлявся, бажаючи привернути до себе увагу.

– А, ви вже тут, – струснув головою Анатолій Володимирович. – Справа до вас є. Я там говорив, що в мене сестра ось-ось має народити.

– А ви тут до чого? – обличчя Андрія стало ще серйознішим. – А ми тут до чого?

– Я маю бути поруч.

І знову він не поспішав пояснювати. Ми з Андрієм перезирнулися й усміхнулися. Тут можна довго жартувати, але ми терпляче чекали, коли він скаже щось іще.

– Чоловік у неї зараз за кордоном, з роботи не відпускають, а потрібен хтось близький. Але при цьому я мав поїхати у відрядження на кілька днів. У нас же якраз відкриття гірськолижного курорту, ми там такий готель вибудували, ви ще допомагали.

– Від нас ви чого хочете? – насупилася я. Здається, здогадувалася, до чого він хилить, і так не хотілося це чути.

– Поїдете замість мене, – рішуче заявив Анатолій Володимирович, немов ми пів життя про це мріяли.

– Ні, – видали ми одночасно з Андрієм.

– У сенсі "ні"? – фиркнув він. – Я вже всім сказав, що ви поїдете. Вас уже там чекають.

– Навіщо ми взагалі там потрібні? – дивувався Андрій. – Навряд чи там буде від мене якась користь. Та й від Ані теж. Це ж ви там основний внесок робили.

– Можливо, – махнув рукою Анатолій Володимирович. – Але ви мені найбільше допомагали. І знаєте все до дрібниць.

Як би мені не подобалася ця ідея, але якщо Пончик щось вирішив, ймовірно, його вже не переконати. Я не знала, що ще сказати на своє виправдання і як відмазатися від цього, та й рішучість Андрія теж меркла.

– Ми розробляли цей проєкт майже рік тому, – нагадав він. – Взагалі нічого не пам'ятаю.

– Я чекав цієї відповіді, – задоволено заявив начальник. – Але вас це не звільняє. Я в подробицях розписав, що і як потрібно говорити, у нас ще багато матеріалу є, потрібно додатково вивчити. Там буде господар готелю, спонсор і ще кілька інвесторів, які у нас уже замовляли кілька проєктів і ще хочуть замовити пару. Треба представити наші творіння так, щоб вони захотіли далі з нами співпрацювати.

– Це неможливо, – зазначила я. – Ви ж розумієте, що ми можемо все зіпсувати? Ми наговоримо такого, що вони розірвуть із вами будь-які зв'язки.

– Анно, не придурюйтеся, я знаю, що ви в цій справі теж професіонал. Та й від поїздки суцільні плюси. Ви витратите на цю зустріч лише кілька годин, потрібно тільки підготувати промову і розповідати все переконливо, ніби ви не брешете.

– А треба ще й брехати? – мої очі округлилися.

– Ну що ви, – посміхнувся Анатолій Володимирович і почухав потилицю. – Скоріше просто не домовляти, а деякі речі я викреслив – ви про них не згадаєте. Ну, той момент, де ми заощадили багато-багато тисяч.

– Як добре, що я вже не пам'ятаю, де саме, – посміхнувся Андрій.