Розділ 22

Аня

В голові весь час був Андрій. І навіщо я взагалі пішла туди? Сиділа б з іншими, а якби знала, що він утне, втекла б раніше.

Як поводитися з ним тепер? Можна сваритися, чи вже не варто?

Я ледве влучила ключем у замкову щілину і шумно видихнула, коли вдалося відчинити двері. Зайшла до квартири й притулилася спиною до стіни. Хотілося просто влягтися на ліжко і до самого ранку проспати, навіть не роздягаючись.

Але все ж я змусила себе переодягнутися і змити макіяж. День був чудовим, а от його закінчення... можна збожеволіти.

І не розкажеш нікому про таке. Звісно, я могла поділитися цим зі Сніжаною, але мені було, в принципі, ніяково вимовляти це вголос. Ми цілувалися з Андрієм. І від мене виходила не менша ініціатива, ніж від нього, через що тепер було так соромно. Звісно, можна удати, ніби все так і задумано, бо він безумовно почне мене підколювати й пригадувати.

Я рушила на кухню робити чай, тому що мурашки пробігли шкірою, чи то від холоду, а може, від спогадів, які зараз зовсім не гріли.

Увечері я вирішила відволіктися на серіал і намагалася ні про що не думати, і мені це майже вдалося, щоправда, я зовсім забула, в який момент заснула.

Наступний день минув швидко і продуктивно, тому що був вихідний і з'явилася можливість нарешті прибрати та приготувати щось смачненьке. Цього разу борщ. Також я напекла пиріжків, які вийшли трохи підгорілими, але такими ж смачними.

Чим ближче було до вечора, тим сильніше я хвилювалася через майбутню зустріч з Андрієм. Як би я не намагалася викинути з голови те, що сталося, повністю позбутися спогадів мені так і не вдавалося. 

Помивши голову і повернувшись у ліжко, я все крутилася й уявляла, що ж мене чекає завтра. Цей рік явно закінчувався не так, як треба.

Прокинулася я ще до будильника і так не хотілося нікуди йти, але навряд чи Пончик мені дозволить таке. Тому я підвелася і рушила у ванну, а далі – звичні збори, які йшли на автоматі, так само як і моя дорога до роботи. Туди йти хвилин двадцять, тому здебільшого я ходила пішки, лише за рідкісними винятками викликаючи таксі або вичікуючи автобус.

Піднялася ліфтом до офісу, який був усе таким же прикрашеним. На підлозі валялася нова доза конфеті – навіть боюся уявити, що тут знову відбувалося.

– Привіт-привіт, – усміхалася Сніжана, дивлячись на мене.

І виглядала вона так, немов щось знає. Та я в принципі боялася, що хтось міг щось побачити й поповзуть чутки. Не хотілося б мені такої слави. Не назвала б Андрія поганою людиною, ні – він хороший, але не зі мною. Зі мною завжди був максимально жахливим.

Усі вже були на своїх місцях. Навіть Кирило, який зазвичай ухилявся від роботи, зараз не відривав очей від екрана. Може, він просто читав чергову анкету представниці прекрасної статі. Андрія на місці не було, хоча зазвичай він ніколи не запізнювався. Ймовірно, його вже начальство кудись відправило. Добре, що його не було, тому що я виявила, що сама запізнилася хвилин на п'ять. Тому швидко скинула пальто і сіла за комп'ютер, де мене вже чекало нове завдання.

Але не встигла я взятися до роботи, як до мене підсіла Сніжана.

– Ну як твій єдиний вихідний? – смикнула бровами вона.

– Прокинулася раніше, ніж у будні, – фиркнула я і втупилася в екран. Чомусь зараз спілкуватися не хотілося, я намагалася створити видимість роботи, але проблема в тому, що робота не йшла. Тому я все ж таки повернулася до Сніжани. – Плани якісь є на сьогодні?

– А ось це я ще не вирішила, – заявила вона, постукуючи довгими нігтями по моєму столу. – А взагалі наші хлопці хотіли зібратися компанією на Новий рік. Я ще точно не знала, які в мене будуть плани, але тепер, здається, вирішила. Хочеш із нами?

– А хто там буде? – насамперед запитала я.

– Андрій буде, – відповіла Сніжана так, ніби я тільки про нього й питала.

– Значить, не піду, – посміхнулася я. Хоча насправді мені було байдуже на цей факт, бо на Різдво все було непогано, крім одного моменту.

Чорт, я сама не розуміла, чому так багато думаю про якийсь поцілунок, я ж вже не маленька дівчинка. Але сприймався він, ніби перший.

Можливо, тому, що у мене давно не було стосунків і тепер будь-яка дрібниця сприймалася настільки серйозно. Та жодне підвищення не зрівняється з таким поцілунком.

– Гаразд, – видихнула я. – Подумаю, тим паче варіантів теж небагато. Хотіла до батьків поїхати, але навряд чи з ними буде так весело, як із вами.

– Ось і чудово, – усміхнулася Сніжана і нарешті рушила до свого столу.

Я простежила поглядом за її спиною, що віддалялася, і подивилася на двері начальника, не стримавши усмішку. Знову хтось у його прізвищі «Пончак» перекреслив «А» і виправив на «І». Але Анатолій Володимирович уже звик до цього, та й не ображався ніколи, що мене так сильно дивувало.

Труснувши головою, я нарешті дозволила собі трохи попрацювати. Знову купа якихось графіків, детальні описи бюджету, скільки на що йде, і скільки грошей було виділено. Мені було цікаво це все вивчати, вираховувати, але іноді голова просто йшла обертом. Якщо в тихій обстановці було легко працювати, то іноді у нас в офісі виникали такі дискусії, що мені хотілося вигнати всіх, аби не заважали працювати. Бо будь-яка помилка могла дуже дорого обійтися.