Розділ 19

Я схвильовано кліпнула, побачивши, що Андрій підходить усе ближче й ближче. Мені хотілося відійти, але водночас я чекала на продовження. Він ніжно обхопив моє обличчя руками й торкнувся моїх губ. Гладив щоку, сподіваючись поглибити поцілунок, а я застигла і гадки не мала, що робити.

Його гарячі, наполегливі губи зовсім не щадили, немов підштовхували до єдиного правильного рішення. Я піддалася, трохи відкривши рота. Він обійняв мене за талію, сильніше притискаючи до себе, і тут мене немов струмом ударило, бо я усвідомила, до чого все йде. Перша відірвалася від його губ і вперлася долонею в його груди, намагаючись відштовхнути.

– Гей, ні! Твої проблеми – розбирайся сам. Мене це ніяк не стосується!

– Впевнена? – посміхнувся Андрій. – Ти ж хотіла цього не менше.

– Взагалі-то у мене все максимально зрозуміло, – видихнула я.

– А в мене ні. Ти мусиш мені допомогти.

Знову він накинувся на мої губи з таким напором, що я вже не могла його відштовхнути. Від його раптової пристрасті паморочилася голова, я ледь утрималася на ногах, тому змушена була обійняти його за шию і триматися сильніше, наче він був моїм порятунком. Я відповідала на його поцілунок. Відчувала приємний смак його губ, його гаряче дихання і розчинялася в задоволенні.

Андрій втиснув мене в холодну стіну, наче бажаючи відчувати мене кожною клітинкою тіла, злитися воєдино. Він цілував мене глибоко, жадібно, і я сама втрачала голову від цієї дикої суміші злості та потягу. Я усвідомила, що просто не зможу пояснити це на ранок. Потрібно сказати щось зараз.

– Я просто допомагаю тобі розібратися в собі, – видихнула я йому в губи.

– Так, це справді допомагає, – з таким самим переривчастим диханням відповів Андрій. – Майже розібрався. Потрібно ще трохи.

І знову ми зіткнулися губами. Мені вже було начхати на те, що буде потім, і як ми дивитимемося одне одному в очі. Зараз просто хотілося цілуватися. Я обіймала його, наче справді щось відчуваю до нього. Хоча так і було: злість і нерозуміння тепер переросли в щось тепле, бурхливе, що розпалювало мене зсередини. Від його диких, вимогливих поцілунків горіли губи, але я не могла зупинитися, просто не хотілося. Здається, ми могли б провести так цілу ніч, але раптом неподалік почулися голоси, які, здавалося, наближалися.

Ми неохоче відсторонилися, подивилися одне на одного здивованими, збитими з пантелику очима, наче тільки зараз усвідомили, що наробили. Ми вчасно відскочили на пару кроків, як двері відчинилися, і до нас зайшли двоє чоловіків із нашої ж сфери, чиїх імен я точно не пам'ятала.

Колеги посміхнулися нам і відразу пішли відчиняти двері – вони були в куртках, мабуть, вирішили прогулятися, освіжити мізки. А ми з Андрієм, здається, зрозуміли, що і так занадто далеко зайшли. Потрібно повертатися.

Я не стала йому нічого пояснювати, просто втекла до решти.