Розділ 11

Андрій

На порозі з’явився Анатолій Володимирович, і всі, хто до цього байдикував і кидався іграшками, немов по команді, застигли в безглуздих позах. Уся підлога була всипана мішурою, ялинка стояла майже гола, а те, що на ній висіло, через хаотичність прикрас, нагадувало жалюгідну пародію на новорічний декор. За цей безлад нам світила догана, і я був упевнений, що зараз від крику нашого боса посиплються вікна, але трохи не вгадав. Він зайшов, притримуючи плечем телефон, а в руках гортав якісь папери. Начальник не відривав від них очей і при цьому розмовляв.

Так жодного разу не піднявши голови, він зник у своєму кабінеті. Усі розуміли, що ми не встигнемо за пару хвилин прибрати це неподобство, залишалося сподіватися, що він там затримається, а поки все ж вирішили спробувати.

– Збігаю за другим віником, – Сніжана кулею вискочила з офісу.

Аня знайшла швабру із сухою ганчіркою і провела по підлозі. Частину сміття все ж вдалося прибрати. Тільки ось часу починати спочатку не було. Вона просто розчистила прохід від дверей начальника до основного виходу. З рештою розберемося потім. Я взяв віник і теж почав замітати.

Хлопці ходили слідом і підбирали все зайве.

– Так швидко я ще ніколи не працював, – прокоментував Гліб, продовжуючи підбирати конфеті.

– Ти в принципі не працював, – наголосила Сніжана, стоячи з другим віником. – У тебе вищий ступінь з пасьянсу.

– А в тебе з бігу від відповідальності.

Ми вибухнули тихим сміхом, але прибирати не переставали.

І раптом двері відчинилися. Ми з Анею одночасно відкинули швабру і віник кудись позаду нас і застигли. Гліб теж завмер між столами. Навряд чи він настільки широкий, що за ним нічого не буде видно, але він сподівався. Сніжана, як ні в чому не бувало, стояла з віником і посміхалася, дивлячись на боса.

Анатолій Володимирович пробігся очима по нас, але жодного разу їх не опустив. Втупився на мене і рушив ближче. Ризикований крок, бо він може все побачити, але я розслаблено стояв і робив вигляд, що все так і задумано.

Начальник простягнув мені папери:

– Потрібно порівняти з тими, що я давав. Ті більше не дійсні. Якщо будуть відмінності, напишеш, – наказав він і рушив до дверей.

На щастя, не подивився на ялинку і на весь офіс загалом, а ми змогли розслаблено видихнути.

– Мені б таку незворушність по життю, – прокоментувала Сніжана.

– А мені такий товстий гаманець, – видихнув Кирило.

– Подружок шукати тобі це не допоможе, – підколов його Гліб.

Ми вирішили більше не чекати й продовжити прибирання. Коли залишалося зовсім трохи, я помітив, що Аня сидить за своїм столом і звіряє аркуші. Звісно, вона теж справою зайнята, але мені самому хотілося все зробити. Бос мені все-таки більше довіряв. Спочатку я не заважав їй, а потім не витримав і підійшов.

– Що там? – запитав я.

– Вони прийняли твою ідею, – вона підняла на мене невдоволений погляд.

У душі я тріумфував і готовий був закричати від щастя. Але обличчя моє залишалося незворушним.

– Ну, круто. Вони знали, хто професіонал.

– Професіонал із фінансових авантюр? – різко підвелася Аня. – Ти бачив, скільки той басейн з підігрівом коштує? Та ще й на даху! Посеред зими!

– Так це вищий люкс. Не для всіх.

– Ні для кого! Воно не окупиться! – обурювалася вона. – Це дуже дорого! Не вигідно ні готелю, ні нам! Чому я взагалі дала життя цій ідеї?! Треба було відразу прочерк писати й усе. Так ні ж...

– Її б прийняли й без твоєї згоди, – я присів на край її столу і задоволено посміхнувся. – Ти тут не найголовніша.

– І ти теж!

– Головніший. Слухайся мене.

– Та я скоріше звільнюся! – схопилася Аня і жбурнула в мене папір. – Я можу змиритися з усіма вашими рішеннями, але потім ми в мінус ідемо, і прибутку ніякого! Тоді це вже і мої проблеми теж будуть. Вгамуй свої таланти.

– А ти свою істерику, – з таким же спокоєм промовив я. Мені тупо подобалося, як вона кричить на мене. Такий ніжний голос, емоції. Вона не була злою, тому хотілося чути це знову і знову.

– Так ти перший почав! Усе робиш, щоб мене роздратувати! Нагадати, як минулого разу ти ті непрактичні стіни вибрав? Шум не стримують абсолютно. А ті кімнати в готелі були для закоханих пар.

– Позбав мене непотрібних подробиць, – махнув рукою я. – А ще зніми корону. Я не ризикуватиму комфортом людей заради того, щоб позлити тебе. Ти, звісно, приємно кричиш, але це того не варте.

– Не хочу з тобою працювати.

– Ти просто нічого не тямиш, – я підійшов ближче. – Показати, наскільки вдалим вкладенням були ті тонкі, але абстрактні стіни? – я схопив її за руку і потягнув до виходу.