Розділ 5

Аня

Я погано спала, і все через думки про цю кляту ковзанку. Мені вже хотілося погодитися з божевільною ідеєю Андрія, аби тільки залишитися вдома. За вікном була справжня завірюха. Я чула, як об стіну будинку б’ється стара липа, і ці звуки лякали мене всю ніч.

Вже настав ранок, але в кімнаті було темно, через що вставати зовсім не хотілося. Я розвалилася на двоспальному ліжку і ще якийсь час дивилася в стелю. На другій подушці, перетворившись на щільну, чорну пляму в поганому освітленні, спала Багіра. Тонкі штори пропускали трохи світла з вуличного ліхтаря. Прямо переді мною стояв стіл з комп’ютером, а над ним висіли три маленькі картини. І на кожній була зима. Здається, я обожнювала цю пору року... поки не вийду на вулицю.

Я нарешті піднялася і пішла на кухню випити води. У мене була двокімнатна квартира, яку вдалося купити нам із батьками зовсім дешево. Я багато працювала, вони щось назбирали, і з двадцяти п’яти років у мене вже було своє житло.

Знову рутинні дії, які відбувалися на автоматі. Я прийшла до тями, усвідомивши, що сиджу на кухні й жую холодну котлету. Вітер вщух, і я вирішила, що, можливо, не така вже жахлива ідея буде сходити на ковзанку, тим більше з нами буде Сніжана.

Я їй писала, вона відповіла, що скоро почне збиратися. Тільки ось подруга могла десять разів передумати, не в змозі вирішити, у чому ж піти. Але я сподівалася, що сьогодні цього не буде. Не вистачало ще з Андрієм наодинці залишитися.

Ми домовилися на вечір, тож я встигла подивитися кілька серій улюбленого серіалу та приготувати сирний суп, а потім повільно почала збиратися. Вирівняла довге волосся, нафарбувалася, і губи теж, чого зазвичай не робила. Просто настрій такий: помада пахла цукерками, й особисто мені це додавало хоч трохи новорічного настрою. Бо поки що його зовсім не було. А до Різдва ж залишилося лише кілька днів.

Коли почулася вібрація телефону, я якраз крутилася перед дзеркалом. Була в джинсах і теплому светрі з високим коміром. Андрій писав, що вже під’їжджає. Хотілося затриматися хвилин на сорок, але вирішила не починати нашу прогулянку з поганого. Ще встигну...

Я швидко накинула пальто і вийшла з квартири, не забувши на прощання погладити Багіру. Вона не хотіла мене відпускати, але, побачивши цілу миску корму, задоволено віддалилася.

Машина Андрія вже стояла біля під’їзду, і я рушила до неї. Хотіла сісти ззаду, але він галантно відчинив передні двері. Я неохоче перелаштувала свій маршрут.

– Милий светр, – кинув він, швидко оглянувши мене.

– Шукаєш, до чого причепитися? – фиркнула я, займаючи місце поруч із ним.

Також уважно оглянула його. Волосся трохи в безладді. Він був у розстебнутій куртці, під якою виднілася чорна толстовка. Одна рука залишалася на кермі, немов це додавало йому спокою. А сам він і без того виглядав розслабленим, навіть усміхнувся трохи, ніби радий мене бачити.

– Так, але поки не знайшов, – відповів Андрій. – У мене на це буде цілий вечір. Поїхали тепер за Сніжаною, вона писала, що вже збиралася.

Я кивнула і втупилася в лобове скло. Вже потемніло, світло фар виділяло в темряві мільйони сніжинок, що кружляли в повітрі й неспішно падали на землю. Мене це видовище заворожувало, і я остаточно розслабилася, а потім почулося запитання Андрія:

– Сподіваюся, ти не казала Сніжані, з якою метою ми туди їдемо.

– Ні, тому що я хочу діяти чесно, – відмахнулася я.

– Тоді сьогодні їдемо на каток у приміщенні.

– Це тому, що на вулиці вітер? Так нечесно.

Андрій сповільнився і мигцем подивився на мене, його усмішка зникла.

– Нормальні люди в таку погоду вдома сидять, а не на ковзанку біжать. А якщо й хочеться, то можна піти на ту, що в приміщенні. Тим більше це розважальний комплекс, людям не треба буде навіть на вулицю виходити.

– Треба! Тому що там і гірка, і лижі є. А якщо буде ще й каток – то взагалі ідеально. Тим паче там такі гарні краєвиди. А ти хочеш позбавити їх цього.

– Краєвидами намилуються на гірці, – кинув Андрій і зупинився біля під’їзду, де нас уже чекала Сніжана, переминаючись з ноги на ногу.

Вона швидко сіла на заднє сидіння і відкинулася на спинку.

– Привіт, а ви чого такі серйозні?

– Просто роботу обговорювали, – видала я.

– Давай хоча б сьогодні не про роботу? – втрутився Андрій. – Я вас не для цього кликав.

– Ну як сказати, – фиркнула я і відвернулася. – Поїхали.