20. Канарки

Спустившись, Мстив майже наткнувся на Наєль, яка ошелешено дивилася на Двері.

- Двері Казцелака. – прошепотіла вона в захваті. – Це ж Двері Казцелака… О боги…

Мстив же за її плечем зробив Андрію страшні очі і показав поглядом на статую Руберуса. Коли Наєль побачить скам’янілого лорда-чаклуна, у неї, попри будь-які чари, вочевидь виникнуть запитання. Андрій на те лиш ледь знизав плечима. Мовляв «знаю, але що я можу вдіяти?».

- Ви хотіли знати деталі. – звернувся Андрій до СБУшників, які здивовано та стурбовано оглядали все навколо. – Ну ось декілька з них.

- Це більше схоже на антураж до якогось фентезійного фільму, ніж на медичне обладнання. – зауважив Красунчик.

- Ви натякаєте, що я хочу вас якось обдурити? – підняв брову Андрій. – Ну що ж, там, за дверима, ви можете знайти більше цікавих деталей. 

Він підійшов до шара, що був вмонтований в стіну і поклав на нього руку, і в той же момент у отворі Дверей з’явилася напівтемна зала – підлога, замощена чорною та білою трикутною плиткою та стрілчасті вікна, забрані величезними дерев’яними стулками. 

Наєль зробила протяжний звук горлянкою. Вочевидь, їй забракло слів. 

- Що це? – з підозрою відсахнувся Худий від Дверей.

- Вам же потрібні деталі? Там ви їх знайдете. Проходьте. – махнув рукою Андрій.

- Щось мені не хочеться туди йти. – сказав Красунчик, теж роблячи крок назад.

- А це було не прохання. – посміхнувся криво Андрій і підняв руку.

СБУшники завмерли прямо посеред руху, наче скам’яніли, і Худий при цьому почав навіть падати на спину, бо магія Андрія спіймала його на середині кроку.

- Мстив! – прохрипів Андрій, на чолі якого стрімко виступав піт.

Мстив кинувся вперед і випхнув у Двері спочатку Худого, майже підхопивши його біля підлоги, а потім і Красунчика. Наєль при цьому щиро та голосно розсміялася.

- А це було непогано! – сказала вона, дивлячись крізь Двері, як на підлозі залу вовтузяться ошелешені СБУшники. – Але нащо ти відправив їх поперед нами?

Андрій витер піт з лоба і раптом побачив Галину, яка дивилася на нього с жахом.

- Ти хочеш вибачитися? – запитав він у неї. – За свою поведінку?

- Що ти зробив? – запитала дівчина.

- Ти знаєш, що буває, коли тебе прогинають? Коли шантажують чимось? Спочатку це може бути маленька послуга. Потім ще дві. А потім, поступово, ти перетворюєшся на раба і виконуєш все, що тобі кажуть. І все тому, що ти прогнувся тоді, вперше. – сказав Андрій. – Я б справді дав їм те, що вони хочуть… якби не знав, що з цього все тільки починається. Тому в мене немає вибору. Вони не повернуться звідти.

- Ти монстр! Їм треба було пристрелити треба, коли була можливість! – сама від себе не очікуючи, раптом заверещала Галина. – Ти нічим не ліпший за того старого чаклуна чи за його хвойду Лоан!

- Це не дуже схоже на вибачення, чи не так? – запитав Андрій у Мстива. Той лише знизав плечима.

- Цього разу обійдемось без магії. – сказав Андрій рішуче і зробив крок до Галини. Та відсахнулася, але ззаду неї вже стояла, посміхаючись, Наєль, що, не роздумуючи, штовхнула дівчину вперед, на Андрія. Той міцно схопив її за руки і, незважаючи на її слабкий спротив, закинув у Двері.

Галина з криком пролетіла прохід і впала з того боку прямо на Красунчика, що тільки-но почав підніматися з підлоги.

- То навіщо ми відправили їх усіх туди? Нам же все одно йти за ними, я впізнаю цю залу. Це ж замок Руберуса, чи не так? – запитала Наєль, підходячи до Андрія та Мстива. Деякий час троє людей, що залишилися на Землі, мовчки дивилися крізь Двері на те, як трійця випихнутих у чужий світ оглядається навкруги

Потім Андрій пояснив: - Бо вони наші канарки.

***

Красунчик підвівся з підлоги і простягнув руку Галині.

- Як ви? Не забилися? Все гаразд?

Галина піднялася на ноги, дезорієнтовано озирнулася на всі боки і тільки потім зрозуміла, що у неї щось питають.

- Я? Наче ні. – пробелькотіла вона, оглядаючи себе. Тендітна літня сукня витримала випробовування і не роздерлася на шматки, а подряпина на коліні не була варта уваги. – Тільки прохолодно.

Вона раптово затремтіла.

- Це може бути від нервів. – заявив Худий, що насторожено озирався. «Форт» знову був у нього в руках. – Хоча тут справді прохолодніше, ніж у нас вдома.

- Тобто ти згодний, що нас перекинули в інший світ? Як це корелює з нашою версією про перуанських наркоторговців? – вимушено пожартував Красунчик, теж дістаючи пістолет.

- Я думаю, що всі версії ми можемо поки що відкинути. Головне зараз – вибратися звідси. Хтось пам’ятає, звідки нас викинуло?

Всі заозиралися. Жодного отвору, що висів би у повітрі, і через який можна було б побачити Андріїв підвал, вони не побачили, але Красунчик більш-менш впевнено вказав на місце, звідки на нього вилетіла Галина.

- Ось тут. Це точно ось тут. – він пару разів пройшов декілька кроків туди і назад крізь це місце, звичайно, без жодного , ефекту. – Але тепер його немає.