19. Домовленості

Наєль відкрила очі, здивовано подивилася навколо і підвелася з дивана. Повернулася до Мстива, що досить напружено усміхався. Андрій запевнив його, що чаклунка деякий час не згадуватиме рабу те, що той її придушив, але Мстив не надто довіряв магічній майстерності свого… напарника? друга? Він і сам не знав, ким для нього був Андрій.

- Де ми? Хто це? – чаклунка, зазвичай швидка та енергійна у діях та словах, поводилася так, наче ще не прокинулася після довгого сну.

- У зовсім іншому місці. Це мій друг, Андрій, він має допомогти нам з замком. – відповів Мстив, по суті, не відповідаючи, але замороченій чаклунці цього вистачило. Вона сприйняла його  слова доброзичливо і довірливо, і почала з цікавістю оглядати залу, куди її принесли перед пробудженням. А потім її погляд зупинився на Андрії.  

- Ти справді нам допоможеш? – запитала вона в нього, ніяково посміхаючись, наче школярка на першому побаченні.

- Такий план. Ми рушимо, щойно пообідаємо. – запевнив її Андрій, що теж з цікавістю та деяким острахом спостерігав за чаклункою. Запевняючи Мстива, що все буде нормально, він спирався не тільки на теоретичні знання, адже в нього вже було пару випадків, коли доводилось накладати такі чари на людей. Але ніхто з них не був чаклуном, тож у Андрія не було жодних гарантій, що Наєль не скине його магію чи не спротивиться їй. Але чаклунка поки не руйнувала його чари. Вона не розуміла, що це потрібно, не відчувала, що вони взагалі є.

- Обід це чудово! Я тут зрозуміла, що теж хочу їсти. Сильно. – жваво сказала жінка.

- Привезуть за декілька хвилин. – кивнув Андрій. – А поки, щоб не гаяти час, я перевдягнуся в щось більш придатне для такої подорожі.

Він вийшов, а Наєль подивилася на Мстива.

- Не пам’ятаю, як я тут опинилася. – сказала вона все ще доброзичливо, але трохи стурбовано.

- Я нас переніс. У мене є домовленість з Андрієм, що я можу сюди приходити. А ти тимчасово втратила тяму. Магічні переходи іноді так діють на людей. – не кажучи ні слова брехні, відказав Мстив.

- Ну добре. Потім розкажеш мені більше. – сказала Наєль, підходячи до картини, що висіла на стіні. – Красиво…

Мстив тихенько зітхнув. Така Наєль – доброзичлива та поступлива, викликала в нього занепокоєння, якщо не сказати справжній жах. Це було настільки незвично, що він, зазвичай безстрашний перед будь-якою небезпекою, відчував, як у нього по шкірі наче повзають крижані мурашки.

За декілька хвилин Андрій повернувся, вже одягнений у мисливський костюм з цупкої тканини, в руках у нього були картонні коробки з піцою.

- Пригощайтесь. – поклав він їжу на стіл.

- Я принесу сік. – сказав Мстив і вискочив на кухню.

- А… як це відкрити? – запитала Наєль, зачудовано розглядаючи коробки. – Чи це самі собою пироги? Пахне смачно.

Андрій ввічливо допоміг дамі, розкривши коробки та відламавши шматок від ще гарячого кругляка. Чаклунка спочатку обережно, з недовірою куснула піцу, а потім, розпробувавши, з жадібністю почала їсти, похапцем пережовуючи трикутник за трикутником. Господар спостерігав за цим з затаєною усмішкою, а потім і сам взяв шматок.

Він підніс піцу до рота, але завмер. Обличчя його спохмурніло та застигло, він різко повернувся до входу, через який в цей момент у залу швидко зайшли двоє чоловіків у костюмах, з пістолетами у руках.

- Ані руш! Руки, щоб я їх бачив! – голосно та напружено крикнув один з них, худорлявий та височенний, тоді як другий, широкоплечий красень, почав обережно наближатися до господаря будинку, обходячи його по колу.

- Може мені ще на підлогу лягти? – зацікавлено спитав Андрій, опускаючи піцу в коробку.

- Так-так. Медперсоналу платять менше, ніж копам? Вирішили різко змінити профіль? – глузливо запитав він у красеня, в якому звичайно впізнав одного з санітарів Олесі Олександрівни, того самого, який кожного сеансу настирливо залишався біля дверей операційної.

- СБУ. Андрій Помірний, вас затримано за підозрою у викраденні людей, відповідно до статті двісті восьмої кримінального процесуального кодексу. – наче спокійно, але з затаєною злістю сказав широкоплечий.

- Ого. Я то вважав, що ви просто місцеві копи. – зітхнув Андрій. – Що ж, це дещо пояснює.

Наєль, прожувавши черговий шматок піци, зацікавлено запитала: - Що відбувається?

- Мстив, спокійно! – крикнув Андрій тим часом рабу чаклунки, що з’явився з боку кухні і завмер у дверях. – Все під контролем!

- Та я спокійний. – зауважив той, і кинджал щез з його руки. В іншій він тримав пачку соку. – Вони нас не затримають?

- Може зовсім на трохи. – знизав плечима господар. Худий СБУшник, що перевів приціл на Мстива, коли той з’явився, ображено хмикнув.

- Що відбувається? – вже більш напружено запитала Наєль, і в очах у неї затанцювали невеликі вогники. Вона, звичайно, не знала, що таке пістолет, СБУ чи кримінальний кодекс, але те, що Мстив витяг, а потім заховав Викрадача, дало їй зрозуміти, що ситуація може бути небезпечною. – Хто ці люди?

- Ще одна перуанка? – стиха сам до себе промовив широкоплечий, що підійшов так близько до Андрія, як тільки дозволяли інструкції при затриманні небезпечних злочинців. Він, звичайно, не розумів, що каже чаклунка. Андрій скористався стандартним набором заклять, нагородивши Наєль здатністю розуміти українську, як рідну, але її власні фрази для СБУшників мали б здаватися набором незрозумілих звуків.