10. Просвіт у темряві

- І що він тобі сказав?

- Що він міг сказати? Він нами незадоволений.

- Це тому, що завдання ідіотське.

- Чудово, наступного разу сам з ним розмовлятимеш. Так і скажеш йому прямо – пане  генерале, ваше завдання ідіотське.

- Ти капітан, а я лейтенант. Тому ти розмовляєш з генералами. А я можу собі дозволити казати правду.

- Насправді, старий здає, по-ньому видно. Його дуже сильно підкосила ця хвороба дружини. Тому і вимагає чіткої відповіді.

- Слухай, нас усього двоє. У нас є офіційне завдання, яке, звичайно, просто прикриття, але все ж таки ми маємо щось по-ньому робити, і як мінімум – писати рапорти та записки. Ну і хоча б іноді спілкуватися з місцевою поліцією, зображаючи активну діяльність. І ще неофіційне - напряму від генерала, яке взагалі віддає безумством та містикою і за яке незрозуміло як братися.

- Ти до чого ведеш?

- До того, що ми займаємось невдячною справою, ризикуємо фактично всім, виконуючи неофіційний неформальний наказ нашого керівництва, при цьому ще й не маючи особливо ресурсів для цього.

- І що?

- І нічого, що, поскиглити трохи не можна?

- Трохи – можна. І це трохи вже пройшло. Не біси мене і доповідай, як у нас справи?

- Ну, сеанс буде лише післязавтра. До цього моменту легально в його будинок ми не потрапимо, а ми з тобою наче ще недостатньо зневірилися, щоб йти на обшук без ордеру.

- Ордер можна і отримати. Чи тобі вперше?

- Але лише після сеансу.  

- Само собою. Так, що ще в нас є?

- Встановлене зовнішнє спостереження за калиткою на його ділянку. Там поруч світлофор і камера зручно дивиться в правильному напрямку. Трохи далеко, але її нещодавно міняли на сучасну модель, тож відео нормальної якості.

- Чого нам це коштувало?

- Просто показав корочку операторці у місцевому відділку та пригостив морозивом.

- Ха, ти в своєму стилі. А який результат?

- За сьогодні він не виходив з дому. Було дві доставки їжі, обидва кур’єри заходили всередину і виходили за хвилину. А ще під вечір був дивний візит пари дівчат.

- Повії?

- Не схоже. Одну я вже пробив по соцмережах, просто студентка КГІ на канікулах, місцева, 20 років. Ні по яких базах не проходить. Звичайна вродлива молода дівчина. А ось другої взагалі ні в яких базах чи соцмережах немає.

- Ого.

- Ага.

- А ну покажи.

- Ну дивись.

- Нічого собі. Які кралі. І ти думаєш, що це вони просто так приходили?

- Я взагалі сумніваюсь, що вони приходили до нього. Потовклися біля входу, посперечалися, але навіть не подзвонили, щоб їх впустили. Схоже, помилилися.

- Ой, навряд чи. Дивись ще раз – вони прийшли з боку парка, так? Підійшли саме до хвіртки, хвилину посперечалися, потім пішли назад. У той же бік, з якого прийшли. Якби вони помилилися, вони б шукали далі в цьому районі таку ж хвіртку чи будинок. Ні, вони точно знали, куди йдуть. Просто чомусь передумали.

- Гхм, може ти й правий.

- Звичайно, я правий. Будь-яка зачіпка нам може згодитися, бо поки що взагалі нічого немає. А дівчина, якої немає в соцмережах – це дійсно може бути цікавим. Давай може завтра поспілкуєшся з ними, поки я буду працювати над нашою «офіційною» справою?

- А яка легенда?

- Ну придумай що-небудь. Використай свою харизму на повну. Ти ж у нас за одне морозиво отримуєш доступ до потоку відео з міської поліцейської системи, невже вони зможуть встояти перед твоїми чарами?

- Заздриш?

- Ну якщо тільки трохи.

***

Андрій дістав з полиці черговий том і, хекнувши, поклав його перед собою. Книги лорда Руберуса були важкі – як у прямому, так і у переносному сенсі. Кожен ґримуар був товстелезною, у грубій шкіряній обкладинці, книгою, і в розгорнутому вигляді повністю займав усю немаленьку поверхню стола. Написані різними мовами, до яких у Андрія, звичайно, не було жодних словників, а зміст їх був настільки ж далеким від чітких рецептів магічних ритуалів, як пересічний веган-велосипедист від визначення «чемна людина». 

Це були щоденники стародавніх чаклунів, філософські та магічні трактати, де на одну єдину зрозумілу формулу магії траплялися десятки зауважень, спостережень за магічними і не дуже істотами і просто щоденними записами на тему «як я провів це літо».

Андрій ніколи б не спромігся дістати з цього болота щось цінне, аби не один трюк, який він вивчив ще тоді, коли перебував у рабстві в Руберуса.

Він не читав. Він «пізнавав».

Відкривши книгу, Андрій провів пальцями по сторінці, зітхнув і заплющив очі. Поринаючи…

 … у напівтемряву, де сліпий горбатий коротун пережовував зеленими від трав’яного соку кривими зубами стебло, періодично спльовуючи пережоване на стіл і розкатуючи скалкою, і отримував заготовку під цей лист «паперу»…