9.Чогось бракує

Десь о сьомій ранку Галина знову опинилася вдома. Вона з’явилася там же, звідки і зникала, у ванній кімнаті, і вітер, що здійнявся в цей момент, скинув у ванну з полички якийсь шампунь. Дівчина полегшено зітхнула і майже відразу скривилася. Її рука потягнулася до шиї, яку стискав чорний ремінець із синім камінцем напроти горла. Цей ошийник маскувався під трохи епатажну прикрасу, але насправді був саме ошийником. І поводок був зовсім не у Галини.

- Холодно тут – сказала Лоан, яка перенеслася разом з дівчиною і тепер з подивом оглядала все навколо.

- Тут нормально. Тобі просто треба одягнутися. – відповіла сухо Галина. Лоан, як і той чувак, Дацин, перенеслася голою. Не рахуючи, звичайно, кинджала. І на превеликий жаль Галини, повторювати фокус першого ученика Білого Полум’я із самогубством, ця учениця чаклуна не поспішала.

«Кожна матеріальна річ підвищує ризик» - сказав старий маг, коли Лоан спокійно скинула плаття і зайшла в круг, ставши біля Галини, що від такого перформансу трохи остовпіла. – «Твої речі – ні. Вони належать твоєму світові, тож навпаки, захищають тебе під час переносу назад. А от Лоан має пройти ось так, без нічого, крім зброї, яка по суті є її частиною».

- Ну так давай, одягай мене швидше. Чи може ти хочеш, щоб я віддала наказ твоєму Стражу і він почав тебе душити? – пирхнула Лоан, не відриваючи, однак, погляду від свого відображення у великому дзеркалі. Схоже, у неї до цього було не так багато можливостей побачити своє якісне зображення.  

- Одягни поки це, зараз будемо думати, як тебе вивести на вулицю. – сказала Галина, подаючи Лоан запасний халат. – Це буде не так просто.

І справді - чаклунка була вище за Галину на голову і набагато більш обдарована формами, тож точно не влізла б ні в який одяг дівчини.

- У нас три дні. – нагадала Лоан без всякої необхідності. – Тобі треба привести мене до свого коханця за цей час, щоб я змогла скористатися кинджалом. Інакше твоєму хлопцеві там, у нас, буде дуже боляче. А потім він помре.

- Я дуже добре пам’ятаю це. Ця чудова прикраса не дасть мені забути. – буркнула Галина, потираючи шию, яку цієї миті трошки стиснув ошийник.

- Ось і не забувай. – сказала Лоан. – Давай, замаскуй мене під місцеву жінку, і пішли на полювання.

Галина скептично поглянула на неї. Їй здавалось, що якщо навіть вона придбає для чаклунки одяг під її розміри, та все одно буде дуже сильно виділятися серед мешканців Павеля. Висока, фігуриста, з довгим волоссям всіх відтінків антрациту, різко окресленими вилицями та трохи розкосими очима, Лоан ніяк не була схожа на місцеву жінку.

- Йди дивись. – сказала Галина чаклунці, відкриваючи на ноутбуці інтернет-магазин. – Тобі треба як мінімум плаття та взуття. Ще білизна.

- Білизна? – зацікавилася Лоан.

- Ну, труси як мінімум.

- Що таке труси?

Галина впала в ступор на хвилину, але зітхнула і вирішила замість пояснень показати. Просто одяглася, наче збиралася кудись йти, продемонструвала кожен предмет одягу і назвала його. 

- Фу, як непристойно. – пирхнула чаклунка, не пропустивши, однак, жодної деталі. – Я розумію, що ти розпусниця, але всім показувати свої коліна?

- Непристойно буде, якщо ти десь сядеш незручно і всі побачать, що ти без білизни. – зауважила Галина, вже звично пропустивши «розпусницю» повз вуха. – Дивись сюди, обирай.

Лоан  досить швидко зрозуміла концепцію інтернет-магазина. Набагато швидше, ніж Галина могла б сподіватися. І вже скоро щиро захопилася.

- Сукня має бути довше. Ще довше.

- Не тицяй пальцем в екран! – ледь не вдарила по руці Галина свою «гостю». Її так роздратував азарт, з яким ця жінка заходилася тратити чужі гроші, що дівчина на хвилину забула, що вона, фактично, в заручниках у чаклунки.

- А ну не смій піднімати на мене голос! – визвірилася Лоан. – Пам’ятай, що я можу з тобою зробити!

- Я точно знаю, що новий ноут ти мені не купиш, тож обережніше! До речі. – подивилася Галина на руку Лоан. – Треб ще зайнятися твоїми нігтями. Так на вулицю йти не можна.

- А що не так? – здивувалася чаклунка, роздивляючись свої обгризені та поламані нігті. – Вони навіть не брудні.

Галина зітхнула.

- І голову тобі треба помити. Давай, обирай вже одяг, замовимо, все одно почекати треба буде, сьогодні тільки під вечір привезуть, не раніше. – сказала вона суворо. – Ти хочеш бути схожою на місцеву, чи ні?

- Не хочу, але мушу. – пробурчала чаклунка, знову прилипаючи до монітору. – Ні, давай наступну!

За годину Галина готова була на що завгодно, аби тільки вередлива чаклунка нарешті щось вибрала і перестала їсти їй мозок. І тому, коли на її телефоні заграла модна пісенька, не змогла втримати полегшене зітхання. Радість її (що посилилася, коли вона побачила, як сахнулася і наїжачилася чаклунка) була, однак, недовгою.

- Доброго ранку, Катерина Федорівно! – скзала Галина, намагаючись, щоб її голос звучав привітно, але сонно. З другим, насправді, проблем не було – дівчині видалася друга безсонна ніч підряд,  і якби вона не урвала трохи сну вчора вдень, зараз вже вирубалася би на ходу.

- Доброго ранку, Галинко! – пролунав у телефоні стривожений голос Сергієвої матері. – Скажи будь-ласка, ти не знаєш, де може бути Сергій? Ти йому вночі не дзвонила?