9.Чогось бракує

Десь о сьомій ранку Галина знову опинилася вдома. Вона з’явилася там же, звідки і зникала, у ванній кімнаті, і вітер, що здійнявся в цей момент, скинув у ванну з полички якийсь шампунь. Дівчина полегшено зітхнула і майже відразу скривилася. Її рука потягнулася до шиї, яку тепер стискав чорний ремінець із синім камінцем біля горла. Цей ошийник маскувався під трохи епатажну прикрасу, але насправді був саме ошийником. І повідок тримала зовсім не  Галина.

- Холодно тут – сказала Лоан, яка перенеслася разом з дівчиною і тепер з подивом оглядала все навколо.

- Тут нормально. Тобі просто треба одягнутися. – відповіла сухо Галина. Лоан, як і той чувак, Дацин, перенеслася голою. Не рахуючи, звичайно, кинджала. І на превеликий жаль Галини, повторювати фокус свого попередника із самогубством, ця учениця Білого Полум’я не поспішала.

«Кожна матеріальна річ підвищує ризик» - сказав старий маг, коли Лоан спокійно скинула плаття і зайшла в коло, ставши біля Галини, що від такого перформансу трохи остовпіла. – «Твої речі – ні. Вони належать твоєму світові, тож навпаки, захищають тебе під час переносу назад. А от Лоан має пройти ось так, без нічого, крім зброї, яка по суті є її частиною».

- Ну так давай, одягай мене швидше. Чи, може, ти хочеш, щоб я віддала наказ твоєму Стражу, і він почав тебе душити? – пирхнула Лоан, не відриваючи, однак, погляду від великого дзеркала. Схоже, у неї до цього було не так багато можливостей побачити своє якісне відображення. 

- Одягни поки це, зараз будемо думати, як тебе вивести на вулицю. – сказала Галина, подаючи Лоан запасний халат. – Це буде не так просто.

І справді - чаклунка була вище за Галину на голову і набагато більш обдарована формами, тож точно не влізла б ні в який одяг дівчини.

- У нас три дні. – нагадала Лоан без жодної необхідності. – Тобі треба привести мене до чаклуна за цей час, дати шанс, щоб я змогла скористатися кинджалом. Інакше твоєму хлопцеві там, у нас, буде дуже боляче. А потім він помре.

- Я дуже добре це пам’ятаю. Ця чудова прикраса не дасть мені забути. – буркнула Галина, потираючи шию, яку цієї миті трошки стиснув ошийник.

- Ось і не забувай. – сказала Лоан. – Давай, замаскуй мене під місцеву жінку, і пішли на полювання.

Галина скептично поглянула на неї. Їй здавалось, що якщо навіть вона придбає чаклунці одяг її розміру, та все одно надто виділятиметься з-поміж мешканців Павеля. Висока, фігуриста, з довгим волоссям усіх відтінків антрациту, різко окресленими вилицями та трохи розкосими очима, Лоан ніяк не була схожа на місцеву мешканку.

- Йди дивись. – сказала Галина чаклунці, відкриваючи на ноутбуці інтернет-магазин. – Тобі треба як мінімум сукня та взуття. Ще білизна.

- Білизна? – зацікавилася Лоан.

- Ну, труси як мінімум.

- Що таке труси?

Галина впала в ступор на хвилину, але зітхнула і вирішила замість пояснень показати. Просто одяглася, наче збиралася кудись йти, продемонструвала кожен предмет одягу і назвала його.  Такий собі інстаграмний get-ready-with-me для однієї глядачки.

- Фу, як непристойно. – отримала Галина замість лайку від чаклунки, яка втім не пропустила жодної деталі. Типова хейтерка. – Я розумію, що ти розпусниця, але всім показувати свої коліна?

- Непристойно буде, якщо ти десь необережно сядеш, і всі побачать, що ти без білизни. – зауважила Галина, вже звично пропустивши «розпусницю» повз вуха. – Дивись сюди, обирай.

Лоан  досить швидко зрозуміла концепцію інтернет-магазина. Набагато швидше, ніж Галина могла б сподіватися. І вже скоро щиро захопилася.

- Сукня має бути довше. Ще довше.

- Не тицяй пальцем в екран! – ледь не вдарила по руці Галина свою «гостю». Її так роздратував азарт, з яким ця жінка заходилася тратити чужі гроші, що дівчина на хвилину забула, що вона, фактично, в заручницях у чаклунки.

- А ну не смій піднімати на мене голос! – визвірилася Лоан. – Пам’ятай, що я можу з тобою зробити!

- Я точно знаю, що новий ноут ти мені не купиш, тож обережніше! До речі. – подивилася Галина на руку Лоан. – Треба ще зайнятися твоїми нігтями. Так на вулицю йти не можна.

- А що не так? – здивувалася чаклунка, роздивляючись свої обгризені та поламані нігті. – Вони навіть не брудні.

Галина зітхнула.

- І голову тобі треба помити. Давай, обирай вже одяг, замовимо, все одно доведеться чекати, сьогодні тільки під вечір привезуть, не раніше. – сказала вона суворо. – Ти хочеш бути схожою на місцеву, чи ні?

- Не хочу, але мушу. – пробурчала чаклунка, знову прилипаючи до монітору. – Ні, давай наступну!

За годину Галина готова була на що завгодно, аби тільки вередлива чаклунка нарешті щось обрала і перестала їсти їй мозок. І тому, коли на її телефоні заграла модна пісенька, не змогла втримати полегшене зітхання. Радість її (що посилилася, коли вона побачила, як сахнулася і наїжачилася чаклунка) була, однак, недовгою.

- Доброго ранку, Катерино Федорівно! – сказала Галина, стараючись, щоб її голос звучав привітно, але сонно. З останнім, насправді, проблем не було – дівчині видалася друга безсонна ніч поспіль,  і якби вона не урвала трохи сну вчора вдень, зараз вже вирубалася би на ходу.