7. Мертвий велетень

Андрій відчув, як відкрилися Двері, під час сніданку. Завмер на мить, вслухаючись у шепотіння, що з’явилося у нього в голові. Він давно зрозумів, що в цьому голосінні тисяч проклятих душ немає жодного сенсу і немає ніяких причин намагатися зрозуміти, що саме шепоче могутній артефакт. Проте мозок все ще на автоматі намагався розібрати окремі слова чи фрази у багатоголосому хорі, що супроводжував кожен момент, коли Двері відчинялися. Непереборний рефлекс. 

Андрій кинув сніданок і пройшов до гостьового крила. Там він побачив Мстива, що стягав з ніг чоботи.

- У мене є новини. – сказав гість Андрію.

- У мене теж. – відповів той.

- Мої цікавіші, варті будь-яких твоїх. Міняю свої новини на пиво. – сказав Мстив, падаючи на диван. – Холодне.

- До речі, як у тебе зі смаком? Ти казав, що повертається? – спитав господар, дістаючи з холодильника на гостьовій кухні банку і жбурляючи гостю.

- Потроху. Дуже потроху. Але я вже відрізняю пиво чи вино від води. І це справжній кайф. – доповів Мстив, відкриваючи бляшанку.

- І це хороші новини, чи не так? – спитав Андрій.

- Це взагалі не новини, це процес. – заперечив гість. – Повір мені, різниця досить велика.

- Де були мізки Вірідіса, коли він забрав у тебе все людське, крім прагнення до знань та почуття гумору? – риторично запитав Андрій. – Ну добре, а що там тоді з новинами?  Хоча ні, почекай. Мені треба доснідати, тож пішли на головну кухню і там розкажеш, поки я буду їсти.

- А як же «не потикайся на цю кухню, Мстивохвале?» - запитав Мстив, утім, не відстаючи від господаря, що повернувся до сніданку.

Усівшись на м’який табурет, він подивився на Андрія, що з апетитом жував хрусткі пластівці, залиті соком.

- Ніколи не розумів, як ти це їси.

- Поговоримо, коли до тебе справді повернеться смак і ти зможеш відрізняти печеню від млинчиків. – відповів Андрій. – А поки що твої судження з цього приводу не мають жодної цінності. Так що там? Розповідай вже.

- Мені видали новий наказ. Як завжди, зачитали з пергаменту, щоб не було ніяких помилок чи непорозумінь. Довгий та нудний. І звичайно, я не можу нікому нічого про нього розповідати. – з таємничим виглядом сказав Мстив.

- Не придурюйся, тут не двір твого лорда. Ти чудово знаєш, що кожна хвилина твого перебування тут вже порушує декілька наказів, які він тобі віддавав, у тому числі і той, про таємність. І що тобі, поки ти тут, чхати на всі ці накази. – промовив Андрій, беручи до рук чашку з кавою. – Так що там?

- Якщо коротко, то я буду супроводжувати Наєль до Чорнорова. Її, її служницю, п’ятьох солдат охорони та якогось там барона з прислугою. І знаєш нащо?

- Здогадуюсь. – спохмурнів Андрій.

- Вірю в твій розум та розсудливість. 

- Вони хочуть аудієнції в Руберуса. Напевно, той самий барон про щось домовлявся зі старим муднем. Той не виконав обіцянку вчасно, і барон прийшов до Вірідіса, щоб той був посередником. – неохоче сказав Андрій.

- Точно. – Мстив поплескав у долоні. – І це ставить перед нами з тобою цілу купу цікавих питань, чи не так?

- Навіть більше, ніж ти думаєш. Бо у мене вже теж є для тебе завдання. Замовлення. У мене ритуал за два дні. – похмуро сказав господар дому.

- Он як. Ну це якраз не дуже велика проблема. У мене є пів дня до відправки того дурного каравану. Я, звичайно, хотів подивитися ще одну серію. Але чого не зробиш для партнера? Витрачу їх на полювання. – подумавши, сказав Мстив. – За умови, що буде премія, звичайно.

- І що я буду з ним робити цілих два дні? У мене тут, знаєш, не замок лорда, і немає підземних камер. – пирхнув Андрій.

- Два дні він і у підвалі в тебе нормально протягне, можу зв’язати, можеш магією заморочити. – махнув рукою Мстив. – До того ж…

Він кивнув, якби натрапивши на гідну думку.

- До того ж ти можеш справді скористатися в’язницею у замку. – сказав він, хитро поглянувши на Андрія.

- Ти здурів.

- Ні, зовсім ні. Більш того, тобі все одно потрібно там побувати. Бо наш шлях з Наєль до Чорнорова займе всього декілька днів.  І я дуже сподіваюсь, що коли ми прибудемо туди, у тебе буде якийсь план. – серйозно проговорив Мстив. – І я не думаю, що ти зможеш щось спланувати, і головне, здійснити, маючи лише те, що ти забрав із замка в той день.

- Я ненавиджу те місце. – сказав Андрій спокійно, але твердо. – Я присягнувся собі ніколи не повертатися туди.

- Але ж ти не присягався своєю силою і не кликав у свідки могутні сутності? – вкрадливо промовив гість. – А слово, що ти дав сам собі… це лише слово.

- Чому ти так хочеш, щоб я туди потрапив? – гірко усміхнувся Андрій.

- Тому що я хочу, щоб у той момент, коли племінниця Вірідіса у моєму супроводі зайде до головного залу замка, там її зустрів справжній лорд-чаклун.- промовив Мстив твердо. – Я знаю твій план, Андрію. І я завжди казав, що він мені не подобається. І як виявляється, я був правий. Часу на повільне вивчення гримуарів не лишилось. Треба брати своє.

- Я не готовий! – скинувся Андрій. Він виглядав шокованим.