РОЗДІЛ 4 ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКТОР СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕЖИМУ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ

4.1 Трансформаційні процеси та реформи економічної системи Чехословаччини 50-60-х рр. ХХ ст.

Термін «трансформація», стосовно економічної системи, укорінився у соціально-науковому, політичному та цивільному житті Чехословаччини тільки після листопаду 1987 р.. До цього часу, зазвичай, бажані та реалізовані соціальні, а особливо економічні зміни, відображалися терміном «реформа». При застосуванні останнього у економічній сфері йшлося, насамперед, про роль централізації державного планування та ринку, представленого самостійними та діючими економічними суб’єктами. Історію економічної системи Чехословаччини 1950-60-х рр. можна представити трьома головними періодами: з 1953 по 1956 рр., коли економіка ЧСР пережила кризу радянської моделі управління державою; з 1957 по 1964 рр., – першу економічну реформу та її провал; з 1965 по 1969 рр., – другу економічну реформу та її насильне припинення [400, с. 258-259].

Масове скорочення приватних підприємців відбувалося в 1948-52 рр. [218, с. 273]. Ще у першій половині 1950-х рр. приватний сектор у сфері промислу, ремесел і ширших служб фактично зникає.  У відносно швидкий часовий період відбулося створення комунальних чи кооперативних об’єднань у сфері ремесел і приватної торгівлі [212, с. 268]. Звісно, що під впливом розпочатих процесів швидко знизилася кількість приватних ремісників і торговців. Наприклад, із 173 тисяч суб’єктів ремісництва на території чеських земель із майже півмільйонною кількістю робітників
1948 р. зосталося у 1952 р. 47 тисяч, а в 1960 р. – тільки три тисячі. В останніх вже працювали тільки самі власники у більшості пенсійного віку. У Словаччині 1948 р. було 40 тисяч суб’єктів ремісництва, які мали більше 100 тисяч економічно активних громадян. Їх кількість до 1960 р. знизилась до неповної тисячі одиниць, в яких також працювали самі власники [218, с. 273]. В центральноадміністративній економіці кооперативи поступово ставали представником другої офіційно визнаної форми соціалістичної власності, при чому враховувалось те, що державна власність, як вища форма і кооперативна власність, як нижча форма, будуть у майбутньому зближуватися і поступово об’єднаються. Ця теорія впливала на відношення держави і до неземлеробських кооперативів. Кооперативи поступово змінювали свій економічний діапазон, мету, базові функції і форми діяльності, включаючи управління. Дійшло до розмежування завдань із державним сектором, що ознаменувало обмеження діяльності кооперативів, які при цьому, з погляду використання фінальної продукції, мали передусім задовольняти загальносуспільні потреби і, ні в якому випадку, вузькі інтереси своїх членів. Кооперативи ставали частиною центрально-планованої економіки, враховуючи планування і управління системою нарахування заробітних виплат. Кооперативи втратили можливості незалежного прийняття рішень та самостійної підприємницької діяльності. До управління кооперативами призначалися члени КПЧ, схвалені місцевими органами, через що партія впроваджувала свій політичний вплив і таке інше. Головним чином у 1950-х рр. порушувалися основи внутрішньо-кооперативної демократії і кооперативи ставали соціалістичним фактором у плані залучення дрібних ремісників і торговців до соціалістичної економічної системи. Наприклад, об’єднання ремісників у кооператив проводилося наступним чином – ремісники і малі підприємці засновували новий кооператив або приєднувалися до існуючих робочих і виробничих кооперативів або перетворювали закупівельні і торгівельні кооперативи незалежних малих підприємців на виробничі кооперативи [318, с. 297].

Характерними ознаками політичної економіки Чехословаччини в даний період стали її догматичність і анти-емпіричність [398, с. 266]. Враховуючи центральне планування економіки, не було можливості жодним чином корегувати важкі деформації 1950-х рр. [261]. Вищим органом вертикальної організації економіки в цілому стало Управління державного планування, яке було перейменоване від 1960 р. в Комісію державного планування, її координуюча  діяльність стосувалася близько десяти тисяч центрально встановлених положень. За допомогою дванадцяти економічних міністерств з дев’яносто чотирма головними управліннями вона розподіляла завдання плану близько для 1500 національних підприємств. Управління державного планування намагалося, передусім, у плануванні макроекономіки, – у більшості п’ятирічному, складеному за допомогою так званих міжгалузевих і галузевих балансів, – сформувати оптимальні відносини всіх макроекономічних агрегатів, галузевих секторів чи напрямків або грошових величин, що гарантує максимальне зростання національного доходу та реалізацію деяких позаекономічних цілей і преференцій. План потім розділявся для окремих підприємств за допомогою системи планових показників [399, с. 287]. Історичний розвиток, однак, показав непрохідність цього шляху.

Рік

Формування національного доходу (в міл. чес. крон)

В рамках національного доходу:

Частка промисловості у формуванні НД в %

землеробство

промисловість

1953

109.691

15.711

70.364

64,1

1960

162.002

21.237

101.439

62,6

1970

312,200

31.532

190,442

61,0

Дані 1953 р. вказуються згідно цін 1955 р., а дані 1970 р. вказуються згідно цін 1967 р. [250, с. 322].